Washington Post: Росія культивує крайніх правих у ФРН. Але німцям, здається, все одно

FacebookFacebook MessengerTwitterLinkedInTelegramPinterestPocket

Насправді відносини між урядом Росії й німецькими правими радикалами з “Альтернативи для Німеччини” (AfD) ніколи не були таємними. Минулого року, коли Берлін видворив групу російських шпигунів, лідер AfD Александер Гауланд протестував: “Німеччина може дозволити тролям втягнути себе у нову Холодну війну”, – говорив він.

Під час нещодавніх виборів у Німеччині російські державні ЗМІ відкрито підтримували AfD. Проросійські сторінки в соціальних мережах: справжні й автоматизовані, — повторювали риторику партії проти імміграції й ЄС. Разом з тим у нещодавньому розслідуванні BBC, німецького телебачення, італійської газети й журналу Der Spiegel щодо контактів між Москвою і німецькими націоналістами. Про це на сторінках Washington Post пише публіцист Енн Епплбаум, передає УНІАН.

Як і його однопартійці, депутат Бундестагу Маркус Фронмаєр виступав проти європейських санкцій проти Росії й часто їздив у Крим. Але документ зі стратегією, який отримали журналісти, був написаний перед виборами у Німеччині у 2017 році й надісланий напряму від колишнього офіцера контррозвідки Росії члену адміністрації Кремля. І він розповідає додаткову історію. В документі оцінювалися шанси Фронмаєра, вказувалися рекомендації щодо “підтримки”, а також було зауважено, що в разі перемоги “ми будемо мати нашого власного абсолютно контрольованого депутата в Бундестазі”.

Інший документ, вочевидь написаний від імені кампанії Фронмаєра, відкрито просить у Кремля “матеріальну” і “медійну” підтримку. Німецький депутат називає ці документи фальшивими. Низка інших листів, які проаналізували в Der Spiegel, ставить цю листування у ширший контекст. В них описується широкий спектр російських “зовнішньополітичних дій” у Європі, які варіюються від “організації зустрічей, пікетів й інших протестів в Євросоюзі до успішної підтримки постанов у національних парламентах країн ЄС, а також медіа-кампаній”. Не всім причетним обов’язково платили. Хоча на тлі викриття щодо Фронмаєра варто поцікавитися, чи члени австрійської правої “Партії свободи”, італійської “Ліги” й інших, то їздить в Крим чи підтримує зв’язок з найманцями Москви на Сході України, сподівалися за все це щось отримати.

Деякі подальші дії Фронмаєра і його зв’язки тепер здаються більш розумними. Приміром, нещодавно відбулася дивна історія з правим коментатором Мануелем Охзенрайтером. Він працював на німецького депутата і нещодавно був звинувачений в організації атаки на Центр угорської культури на Закарпатті. Напад мав на меті погіршити угорсько-українські відносини в той час, як Київ і Будапешт сперечається щодо мови навчання угорської меншини на українській території. Цю історію прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан, у якого теж є тісні зв’язки з Росією, використав у якості виправдання, щоб створити перешкоди для України у співпраці з ЄС і НАТО.

Хоч багато деталей атаки на Закарпатті лишаються таємницею, вона все одно дуже схожа на класичний російський зовнішньополітичний маневр з часів СРСР. Згідно з ним, потрібно створити фальшивий інцидент, загострити етнічний конфлікт, а потім спостерігати, як це працює на користь Кремля. Ще цікавіше питання в тому, як решта Німеччини розібралася з історією Фронмаєра. В Бундестазі один з високопоставлених членів СДПН закликав провести парламентське розслідування. У ХДС вимагають відставки Фронмаєра. Але Німеччина досі уперто чинить опір думкам про те, що Росія – це загроза для німецької демократії, відкидаючи їх як рудименти Холодної війни.

Переконання, що німецький бізнес залежить від хороших відносин з Москвою, сильно укорінилися, хоча німецька торгівля з Польщею значно більша, ніж торгівля з РФ. “Один німецький друг жартома описав мені “психологічну битву”, в якій історія Фронмаєра повинна змусити німців з мейнстріму обирати між інстинктивним бажанням применшити історії про російський вплив й такою ж інстинктивною неприязню до AfD”, – йдеться в статті.

Водночас, не зрозуміло, чи історія про таємний зв’язок з Москвою якось відбере в AfD виборців, особливо у Східній Німеччині. Багато німців з колишньої НДР обурені західним світом, який, на їхню думку, ігнорує і керує ними. У декого з’явилася ностальгія за днями, коли комуністична Німеччина і СРСР були союзниками. Загалом, кількість німців, які бояться президента США Дональда Трампа, не менша, ніж тих, хто боїться Володимира Путіна. Виборці AfD більше бояться США, ніж Росію.

Історія з Фронмаєром розкриває момент реального геополітичного зсуву. З 1989 року, коли Німеччина була об’єднана, німці всіх політичних відтінків працювали з переконанням, що загрози існуванню їхньої країни не існує. Що Німеччині не потрібна зброя й армія. Розвиток оборони вважалося марною тратою грошей. А економічний добробут вважали найбільш важливою, якщо не єдиною метою політики. Але в часи, що президент США висловлює свою зневагу до НАТО і відштовхує союзників, спроби Росії впливати на Німеччину стають дедалі більш зухвалими й агресивними. Історія з депутатом від AfD стала попередженням, що німцям пора змінити своє ставлення до стратегії й оборони в цю нову еру. Але чи хтось з них збирається це робити?

FacebookFacebook MessengerTwitterLinkedInTelegramPinterestPocket