Про свіжу статтю історика Грицака. Є добрі і погані новини

FacebookMessengerTwitterLinkedInTelegramPinterestPocket
Read in Google News!

Почну з хорошої! Популярний історик-академіст припинив вимахуватись лівацькими галсами про те що українців, України нібито не існувало до такого-то числа такого року (і все переважно в ХХ столітті). Ця новина дуже хороша. Історик відчув нарешті, що ці сосиски вже не продати. Ніде не продати – окрім росії. Дяка українцям що припинили їх купувати, пише Ali Seafarer у Facebook.

Тепер Україна та українці у нього, як і водиться в мейнстримі, існують давно, він навіть не відмовляє їм в давньоруському походженні. Це звісно не тягне на відкриття, але слід привітати оплесками повернення Блудного Сина. Є ще краща новина. Історик просуває тезу, що Європі є чого повчитися в Україні, і перебування самої України в Європі – чудовий запобіжник для існування Європи як такої. Ця теза чудова. Перспективна. І навіть незамулена.

Поганий бік справи в тому, що Грицак це поки ніяк не обґрунтував – ні як історик, ні як філософ (а він все частіше виступає в ролі такого собі історіософа). Нічого, обґрунтує, головне що він на правильному шляху.

Поговоривши про хороше, потроху перейду до не дуже хорошого, але поки ще й не поганого, і так бочком-бочком дійдемо і до поганого. Нейтральна новина в тому, що Грицак повернувся в табір традиційної української історіософії. Тої, яка ллє слизи про споконвічну пограничність, фронтирність, цивілізаційний розлам, межу світів, коротше географія “єто судьба”. Нейтральна новина тому, що з одного боку ця теза вже застаріла (як і геополітика, на яку він посилається – давно вже дискваліфікована з наукового знання в ідеологічну невдачу).

З іншого боку це точно краще ніж віщати на іноземних мовах що України тупо не існувало, як і самих українців, посилаючись на якесь опитування поліщуків в якійсь губернії чи воєводстві. Якщо раніше Грицак кликав нас подолати минуле (читай, позбавитись історії), то тепер він кличе позбавитись географії, подолати геополітичну ситуацію.

Це знову ж краще, хоча, на мою думку – геополітика це набагато більший умоглядний конструкт, ніж, скажімо, нація чи етнос (якщо вже їх нахаби звуть уявними спільнотами, то що тоді цивілізації? Вони не уявні?). Або як казала Чорна Королева Алісі в Задзеркаллі, “бачила я такі гори, порівняно з якими ці пагорби – сущі впадини”.

Далі вже про погане. Натхнену проповідь про споконвічну європейськість України Грицак завершує тезою, що Україна – це європейська палестина. От з усіх можливих аналогій він обрав саме такий приклад, де суб’єкта нема, споконвічний об’єкт із сумнівною репутацією. Ні, спасибі, такого дарунку не треба. Може це для гарвардських марксистів підійде, але нам у вжитку це невдале порівняння не слід вживати. Не можу вітати окремі огріхи при порівнянні.

Тезуючи про тисячолітнє існування держав у Старій (Західній) Європі та хливкість їх у Східній, протиставляючи, історик все ж погано робить фокуси. Так, він каже що Священа Римська Імперія існувала тисячу років (800-1800), тоді як на теренах України держави існували «всього лише» по років 300. Я вас умоляю, ви хотіли б щоби Україна в її статусі з 1991 року існувала ще триста років? Чи вам цього мало? Хіба імперія, яку Грицак «народив» 800-м годом, не звалася Імперія Карла Великого, а не «священна римська», і не зникла вже при його внуках? Хіба не була столітня перерва поміж останніми Каролінгами і першими Оттонами? Це так, “по мелочі”.

Бо і надалі Священна імперія розпадалась ре-гу-ляр-но, ліньки навіть перераховувати всі випадки. Чого варто що типова ситуація – коли є король та антикороль, відповідно помазані антипапою та папою; коли про кожну землю в імперії не можна точно сказати, вона прямо от зараз в імперії чи ні. Чого б тоді не порівняти з Візантією (чий східно-європейський локус, сподіваюся, не викликає сумнівів?). вона теж існувала під тищу років, дивитись як рахувати (і теж зазнавала жахливих криз – але це буде принаймні гідне порівняння з Священною Римською, в якій навіть столицю ніхто не скаже).

Триста років Княжої Русі – це не МАЛО, це дофігіща. Це круто. Двісті років Руси Литовської – теж. І двісті років України козацької – чималенько. Не розкидайтеся століттями, наче безсмертні боги.

Ну і останнє. «Європейська безпека доти не буде стійкою, поки не буде розв’язане українське питання». Останні три слова цитати звучать моторошно, і кому як не історику це знати. Нехай працює над формулюваннями краще.

Читай у Google News!