Двомовність – це перший етап асиміляції

Read in Google News!

Двомовність – це тимчасова мовна ситуація і її розвиток можливий усього в двох напрямах. Перший та найпоширеніший – мова-прибулець перемагає протягом 3-5 поколінь, а мова переможених зникає, існуючи потім в якості субстрату. Другий та нечастий – мова-прибулець не перемагає і щезає сама, перетворюючись на перстрат (вкраплення своєї лексики в певних, як правило елітних галузях і верствах), пише Ali Seafarer у Facebook.

Навіть без особливих лінгвістичних знань ми чітко бачимо, що це апріорі конфліктна ситуація, хіба що сторонами конфлікту де-юре виступають не люди а мови; насправді, звісно, в першу чергу люди, тому що саме вони є основними носіями обох мов. Це знають всі лінгвісти, і тому коли хтось з них багато балакає про унікальну і дуже цінну двомовну ситуацію, то це не дурень, це противник. Інші можуть повторювати за ними, так би мовити, безкорисливо помилятися, але фахівець може робити це лише свідомо. Тобто, наприклад, якщо Аваков іскреннє восторгаєтся двомовністю та особливим “украінскім рускім” – він не філолог, він може бути просто ретранслятором. Але той лінгвіст, який йому це підкинув це ворог української та агент російської мови. Саме тому що лінгвістика – чи не найточніша з гуманітарних, то помилка або сповідання якоїсь альтернативної версії практично виключене.

Апологети двомовності вдаються до демагогії, представляючи контакт прибулої мови (суперстрату) і мови тубільної (субстрату) як рівноправний. Самі назви цих елементів, однак, промовисто кажуть хто буде згори, а хто знизу, що б це не значило. Підміна понять – це не бачення впритул, що процес двомовності однобічний. Ні про яке “обопільне збагачення” не йдеться, адже це не той випадок, коли багато московитів в Московії розмовляють українською, а одночасно багато українців в Україні розмовляють московською. Одна мова (разом з її носіями) прийшла на терени іншої мови (разом з її носіями) з цілком конкретною метою: асимілювати.

Двомовність – це перший етап асиміляції. Він може стати і останнім, але за того рідкісного випадку що мова-прибулець буде прибрана з вжитку. Як це ставалося в історичні часи? Дуже просто. Припинення постійного притоку носіїв суперстрату, опинення їх мало що в критичній меншості в субстратному середовищі, так ще і в повній ізоляції. Тобто або велике гніздо, звідки вони все приходять і приходять, хтось розчавив, або тутешні процеси вимусили носіїв суперстрату а) асимілюватися замість асимілювати, б) повернутись до рідного гнізда, себто покинути територію. Третього – чудесного – варіанту не існує.

Якщо тубільна мова так-сяк відкрита для асиміляції, то мова прибульців – навпаки, всіляко для того зачинена, тому що в ній прошита місіонерська місія. Чи багато ви бачили пасторів, які прийшли хрестити і самі розхрестилися? А якби це був випадковий мандрівник, навіть віруючий істово, то такий процес був би більш можливий, – коли людина опинилась тут без місії, випадково, а не цілеспрямовано.

Часто кивають на ситуацію “пограниччя”, так звані адстрати, де два елементи впливають один на одного рівноправно. Насправді такого рівноправ’я нема, є лише двобічність (наприклад А більше впливає на фонетику В, а В – більше на лексику А). Але й це можливе саме для вузької приграничної смуги, чи як варіант – ізольованого міста. Не для простору, по-перше, широкого, по-друге, з мобільним населенням.

Тобто сутність маніпуляцій із захисту стану двомовності як “нормального” полягає в наступному:

1. умовчання про те, що означає та “нормальність”(до чого вона призведе в нормальному випадку)

2. умовчання про те, що це лише перехідний стан (а також про наступну фазу, яка неминуча та для когось “нормальна”)

3. ігнорування різниці між статикою і динамікою (лінгвіст не може сплутати сінхронію та діахронію, тільки навмисно)

4. відволікання від однобічності, спроба представити процес як двосторонній (А асимілює Б, а ми робимо вигляд що Б теж асимілює А)

5. відволікання від головного: місця подій(місце події – ареал тубільної мови, а не планета Земля; отже боротьба іде саме за цю землю, а не “глупоє сорєвнованіє чєй язик лучче”)

6. видавання направленого і цілеспрямованого процесу за спонтанний (так історіческі сложилось)

7. видавання закономірності за природну стихію (ніхто не знаєт как оно поверньотса)

8. видавання захоплення за конфлікт, конфлікту – за колізію, колізії – за контакт, контакту – за обмін, обміну – за збагачення (видавання захоплення за “взаємне збагачення”).

Редакція може не поділяти думку авторів розділу “Трибуна” і не несе відповідальність за достовірність інформації.

Читай у Google News!