Дуже часто боротьба з “русизмами” перетворюється на боротьбу з архаїзмами в українській мові

Read in Google News!

Дуже часто боротьба з “русизмами” (москвизмами, росіянизмами) перетворюється, “за модулем”, на боротьбу з діалектизмами, історизмами та архаїзмами в українській мові. Мотивацію цього цілком можна зрозуміти, я її навіть не розшифровую, пише Ali Seafarer.

Проте на мою думку, переважно інтуїтивну, є помилковим вважати одностороннє запозичення (українців у росіянців). Як літературні ці дві мови формувалися практично одночасно, у різні десятиліття обганяючи чи відстаючи одна до одної у певних етапах саморозвитку. Як розмовні, староукраїнські діалекти напевно старші, а навіть і сильно старші за староросіянські діалекти, які було покладено в основу літературного рус’яза.

Все це дає мені підстави вважати, що має бути дуже багато випадків, коли не українська мова залучала росіянизми, а навпаки. Не знаю лише пропорції, оскільки таке важко встановити навіть інтуїтивно. Я гадаю, що кожне слово яке має спільні чи схожі корені і конструкції – у тому числі безумовні запозичення обома мовами з третьої мови – має бути вивчене саме з історичного та хронологічного боку.

Тобто, питання мав би вирішити уявний історичний лексикон української мови, хоча б частково – у вигляді україно-росіянського словника. Де були б зазначені дати першої появи слова в одній та другій мові, а також – в ідеалі – докази запозичення (що особливо важко, якщо дати приблизно збігаються). Я розумію усю складність такої задачі. Але гадаю, що до проведення такої роботи пуристичний напрям мововикористання йде небажаним шляхом – позбавлення синонімічного ряду, якщо слово просто наявне в російській.

Звичайно, великий інтерес мали б скласти україно-польській, україно-тюркський, може бути україно-угорський та україно-румунський сегменти. Оскільки і там можуть бути не односторонні, а двосторонні запозичення як широкі явища. Але це вже на далеку перспективу.

Читай у Google News!