Свої імперські знання путін черпав у Солженіцина, який, своєю чергою, смикнув їх у російських шовіністів – Винничук

FacebookMessengerTwitterLinkedInTelegramPinterestPocket
Read in Google News!

Уся наша історія писана так, щоби якнайбільше висвітлити всі наші муки й приниження. Писана ж бо вона з позиції раба, а не героя. Не диво, що наші вороги роблять ось які висновки: «Украина за свою историю практически не имела государственности. Было два периода, когда она пыталась создать свое государство с 1648 по 1654 год и после Октябрьской революции. Обе попытки были задушены. Имея две предпосылки для самостоятельного существования в ряду европейских стран, Украина была провинцией российской, а потом – советской империи. Недаром говорят “на Украине”, но никогда не скажут “на России”, “на Франции”» («Век XX и мир», №12,1991), пише український письменник та журналіст Юрій Винничук для zbruc.eu.

Найцікавіше, що такої ж думки дотримувалося й чимало українців. Навіть Леонід Кучма, коли ще був президентом, заявив в телевізійному інтерв’ю Урмасу Отту: «Ну що ж тут дивуватися? Україна ніколи не була незалежною державою».

Звідси і погляди путіна на нашу «бездержавність». Роздивляючись французьку карту, він не побачив там України, хоча написано було «Vkraine au Pays des Cosaques» – «Україна земля козаків».

Існування держави совєтські підручники ще добачали в часи Київської та Галицької Русі, але далі вже – все, суцільна неволя. Той факт, що Україна об’єдналася з Литвою, чомусь трактувалося як литовське панування. Але де, в яких війнах завоювала нас Литва? І чому, завоювавши, прийняла державною мовою українську?

Спочатку про події після Люблінської Унії 1569 року напустили туману Володимир Антонович і Михайло Грушевський, які перейняли від Михайла Драгоманова концепцію українців як «плебейської нації». Українець і селянин стали для них синонімами. Відтак у Грушевського читаємо лише про негативну роль української еліти.

Микола Голубець у гербовнику української шляхти писав: «Завдяки нашій рабській панщизняній психіці сталося так, що один з найпозитивніших відломів старого українського громадянства – його родова аристократія, залишилася поза обрієм нашого зацікавлення, а пройдений нею шлях наче провалився, залишаючи чорну прірву в нашому історичному самопізнанні. Втерлася в нашій історіографії фраза, що, мовляв, “князі й вельможі зрадили націю”, й тою фразою кидано в очі не тільки жменьці кармазинів, але й загалові українського боярства, що досі не діждалося признання для історії».

Недарма Мелетій Смотрицький вважав, що не віра робить русина русином, литвина литвином, а поляка поляком, а походження й кров руська, литовська чи польська.

Колонізацію шляхтою незаселених теренів совєтські історики розглядали в чорних окулярах: «посилено ринула польська шляхта на територію Південно-Східної України… Жахом віє від тієї страшної епопеї насильства й кривавого розбою, що розцвів на Україні в умовах колонізації України польсько-шляхетськими окупантами».

У тезах ЦК КПСС «Про 300-річчя возз’єднання України з росією» читаємо: «Польські пани з допомогою Ватикану заходами жорстокого примусу насаджували на Україні католицизм і запроваджували церковну унію, проводили політику насильного ополячування українців, глумилися з української мови і культури, намагаючись духовно поневолити український народ і розірвати його стосунки з російським народом».

Історики слухняно підхопили ці тези і розвинули їх в дусі того, що українці боролися і проти панської (???) Польщі, і проти турецько-татарських загарбників, якось випускаючи з уваги той факт, що боротьба з Туреччиною і Кримом для України і Польщі була спільною героїчною історією, і саме шляхта організовувала військо, яке спиняло татарські орди і відбирало ясир.

Якщо Грушевський писав про «прилучення» українських земель до Речі Посполитої, то вже совєтські історики писали про «загарбання». Поняття «українська шляхта» зникає, натомість з’являються «польські магнати». І недарма, бо росіянам не було чого симпатизувати українській шляхті, адже саме вона була рушієм повстання Хмельницького і виступала проти Переяславської угоди.

Про те, що в епоху Петра І в Московщині було також шляхетство, совєтські історики замовчували, бо термін уже був так обсмоктаний негативними описами, що краще було про нього забути. Лише фахові історики бачили документи Петра І, в яких фігурували «шляхетские маетности», «шляхетские дети», замість «дворянських». Цікаво однак, що таких термінів як «шляхта» і «шляхтич» у тих документах нема.

Є ще одна туманна епоха в Україні: після Переяславської ради, себто після поглинання України Російською імперією. Навіть і тоді не були втрачені ознаки державності, бо лише у 70-х роках ХVIII ст. почався «процес упровадження на українських землях імперських структур влади, але остаточної форми він набув лише в 1830-х, – пише історик О.Субтельний в “Історії України”. – А до тих пір міста України користувалися самоврядуванням за законами Маґдебурзького права. У 1835 р. Київ останнім серед міст утратив особливий статус, що передбачався цим правом».

Що ж бо це, як не ознаки державності? Чому ми твердимо, що не було в нас держави після Хмельниччини? Звідки цей комплекс народу бездержавного?

Для Грушевського, як і пізніше для всіх совєтських істориків, у нас у середні віки владарювали самі князі, хоча Володимир Великий був базилевсом, імператором. А в Галичині та в Києві було кілька королів. Однак всюди й досі вперто пишеться «князь Володимир», «князь Данило». Згадаймо, яке обурення у росіян викликав напис на пам’ятникові королю Данилові. «Який король? – волали вони. – То був князь!» І така сама голота не дозволила назвати наше летовище іменем короля Данила, а впихнула штучне ім’я «Данила Галицького».

Свої імперські знання путін черпав у Солженіцина, який, своєю чергою, смикнув їх у російських шовіністів, твердячи не тільки про бездержавність української нації, але і про її штучність, бо створив її, мовляв, австрійський штаб. Такі ж переконання мають і безліч простих росіян, сприймаючи Україну як блудну свою дочку, яку треба нарешті повернути в рідне стійло. Тому невдача у цій війні для кожного росіянина, навіть для тих, що втекли з росії, ввижається страшною трагедією. Бездержавні українці просто не мають права ані так жити, ані перемагати.

Читай у Google News!