Працівники українських музеїв за 30 років так і не змогли вийти зі стану москвоцентричного трансу
Read in Google News! 
Оце дізналися, що в одному з найпрестижніших університетів Канади – Альбертському університеті – перекладають англійською праці Михайла Грушевського. І, звісно ж, пораділи за таку достойну популяризацію спадщини видатного українського вченого, або – як точно означив професор Ярослав Дашкевич – «Найбільшого нашого історика. Більшого від якого не було», пишуть Ірина Костенко та Ірина Халупа для radiosvoboda.org.
Чи не найважливішою заслугою Грушевського перед Україною та українцями є спростування головного імперського міфу про «общерусскую историю».
Нагадаємо, що Московія століттями перековувала українців на холопів брехнею про «Киевскую Русь – колыбель трех народов», «единую древнерусскую народность» і «общий древнерусский язык».
Грушевський блискуче спростував це безглуздя, науково обґрунтувавши концепцію самостійного історичного розвитку українського народу: «Общерусскої» історії не може бути, як нема «общерусскої» народності… Ми знаємо, що Київська держава, право, культура були утвором одної народності, українсько-руської, Володимиро-Московська – другої, великоруської!»
Інакше кажучи, Грушевський науково довів, що Україна є спадкоємицею тисячолітньої Русі – наймогутнішої держави європейського середньовіччя – і що ця держава насамперед пов‘язана з українським етносом.
На противагу імперському терміну «Киевская Русь» видатний історик запровадив назви «Київська держава» або «Україна-Русь». Власне, саме так називається його знаменита десятитомна праця – «Історія України-Руси».
У радянські часи за читання цієї історії можна було потрапити і за ґрати. Але вже 1991 року саме ці наукові висновки Грушевського лягли в основу тексту Акту проголошення незалежності, де було чітко обумовлено: «…продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні…»
Відтоді минуло вже 29 років. Але чимала кількість громадян України дотепер нічогісінько не знає про науку Грушевського. І ментально продовжує сидіти в імперській «колисці трьох братніх народів» – «Київській Русі». А відтак збагнути значення слів «тисячолітня традиція державотворення України» не може апріорі.
І це не дивно, адже на популяризацію московських міфів сьогодні в Україні фактично продовжує працювати велика кількість державних інституцій та установ. І між ними особливе місце посідають працівники українських музеїв. Не всі. Лише ті, які за майже 30 років так і не змогли вийти зі стану москвоцентричного трансу і – відповідно – зрозуміти державну важливість вчення Грушевського.
Для прикладу подаємо посилання на сайти кількох найвідоміших музеїв української столиці.
Національний заповідник «Софія Київська»: «Софія … дійшла до наших часів з героїчної билинної доби Київської Русі, доби Володимира Великого і Ярослава Мудрого».
Національний заповідник «Києво-Печерська лавра»: «Виникнення Києво-Печерського монастиря обумовлене політичними, економічними, соціальними та культурними наслідками хрещення Київської Русі»
Національний музей історії України: Ранні слов’яни та Київська Русь
І на кого ж – дозвольте запитати – розраховані такі формулювання? Адже українські школярі вже давно вивчають історію держави на основі наукових висновків Грушевського і саме тому у навчальній програмі Міністерства освіти та науки України зазначено:
| «Орієнтовний перелік важливих фактів (явищ) історії України для роботи зі шкалою часу:Київська держава (княжа Русь-Україна. ІХ–ХІІІ ст.); Королівство Руське (Галицько-Волинська держава. ХІІІ – середина ХІV ст.); Козацька республіка / Військо Запорозьке / Гетьманщина (середина ХVІ – ХVІІІ ст.); творення нової України, держава Україна (ХІХ–ХХ ст.)» |
Якщо музейники ігнорують наукові висновки Грушевського і нехтують програмами Міносвіти, то з яких джерел вони беруть інформацію?
Виявляється з «Большой Советской Энциклопедии». Саме на скрижалях цього видання термін «Киевская Русь» донині живе і процвітає і надійно тримає основи «общерусской истории»:
| Киевская Русь, раннефеодальное государство 9 – начала 12 вв., …За время существования К. Р. восточнославянские племена сложились в древнерусскую народность, ставшую впоследствии основой для формирования трёх братских народностей – русской, украинской и белорусской.Истоки общности и дружбы русского, украинского и белорусского народов восходят к периоду К. Р. С этого времени ведет свое начало сознание единства происхождения, историко-культурной и этнической близости, родства и неразрывной связи всех частей возникшего в дальнейшем Российского государства.Цілком очевидно, що ставлення шанувальників «Кіевской Русі» до наукової спадщини Грушевського також обумовлено трактуванням його вчення в «Большой советской энциклопедии»:Грушевский Михаил Сергеевич – украинский буржуазный историк …научное значение трудов Г. ограничено тенденциозностью в отборе и обобщении фактов, националистической интерпретацией источников. Г. враждебно относился к марксизму. …В работах Г. украинский народ противопоставляется русскому, игнорируется их историческая близость. |
Отже, повертаючись до новин із Альбертського університету, можна ще раз порадіти, що наукова спадщина Михайла Грушевського, «найбільшого нашого історика», стає доступною для англомовних читачів.
І вкотре констатувати, що для більшості відвідувачів українських музеїв наука Грушевського про державну історію України лишається недоступною.
З тієї причини, що шанувати і популяризувати історію Грушевського можуть лише вільні громадяни. Громадяни, які не закуті у кайдани радянського ідеологічного рабства. На превеликий жаль, серед працівників українських музеїв – попри 29-й рік проголошення незалежності і 7-й рік російської агресії – таких поки що одиниці.
Читай у Google News! 