“Повість” Нестора Літописця: початок історії української літератури
9 листопада, у день пам’яті преподобного Нестора Літописця, в Україні відзначають День української мови та писемності, нагадується у статті, опублікованій на radiosvoboda.org.
“Звідки пішла Руська земля і хто в ній найперший почав княжити” – цими словами починається літопис. У ньому печерський чорноризець зумів показати історію нашої держави на широкому тлі світових подій. Науковці стверджують, що у середньовічній історії немає прикладів рівних літопису Нестора.
Доктор історії Ігор Гирич називає Нестора Літописця «першим істориком України-Русі».
«У «Повісті» Нестор пов’язує історію України з історією світу… Ідею єдности і політичної незалежности Української держави проголосив Нестор у часи, коли вже йшов швидкими темпами процес розподілу тодішньої держави на окремі землі», – пише доктор історичних наук Наталія Полонська-Василенко.
Отже, у «Повісті» не лише історія.
Держава – за Нестором – єдина розумна природна організація, що робить людей суспільством.
Поза державою вони перестають бути людьми і перетворюються на щось подібне до отари худоби.
Нестор Літописець вважає, що всесвітнім історичним процесом керують добро і зло. Але не безпосередньо, а через діяльність звичайних живих людей – через їхні характери і вчинки.
Від перших оповідань і до останніх записів древнього літопису лунає думка, що зло карається. Хто і коли б не вчинив зло – матиме покуту.
Доктор історичних наук Михайло Брайчевський називає Нестора Літописця «одним з найбільших письменників раннього європейського середньовіччя».
І саме з «Повістю врем’яних літ» пов’язують початок історії української літератури.
Михайло Драгоманов у доповіді на літературному конгресі в Парижі 1878 року зазначив: «Що стосується Літопису Нестора, Слова про похід Ігоря і т.д., то ці твори були безпосередніми плодами місцевого життя стародавньої України. Ці твори започатковують українську літературу».
Прикметно, що в росії «Повість» Нестора Літописця називають «великим наследием России» і чіпляють до «истоков русской литературы». (Докладно про природу таких імперських міфологем – в публікації «Чому написане у Києві Остромирове Євангеліє – «достояние России»?»)
Мова «Повісті» – церковнослов’янська з великою кількістю слів української розмовної
Один із найкращих знавців давніх рукописів професор Василь Яременко стверджує, що «У літописі Нестора немає жодного російського слова… а українська лексика ллється суцільним потоком»
«Повість врем’яних літ» написана церковнослов’янською мовою, тодішньою літературною. Але дійсно у тексті представлена величезна кількість слів із української – розмовної мови тисячолітньої України-Русі:
«хоробрий, володіти, рубати, сказати, створити, знемагати, красти, печерка, пороги (Дніпровські), сором, туга, подружжя, корчага, невіглас, орати, наймит, ніколи, жито, кияни, рілля, свита, зоря…»
Князь Святослав виступив «з дружиною своєю», князь Ростислав потонув у ріці «перед очима Володимировими», пресвітер Іларіон викопав «печерку малу», преподобний Антоній поставив «церквицю малу»…
Віщий Олег промовляє «ніколи», княгиня Ольга звертається до Святослава «сину», кияни до князя Володимира – «княже», Ярослав Мудрий до війська – «дружино», в оповіді воїна звучить «сокирою і ножем»…
Перший ректор Університету святого Володимира Михайло Максимович ще 1896 року в публічній дискусії з імперськими ідеологами про мову «Повісті» наголошував: «Якщо у Нестора написано: «цариця», «у отця», «перебреде Донець» і т.д. – то ми повинні визнати, що це написано українцем».
«Мова Нестора має значні сліди українського мовлення, – стверджує професор Василь Яременко і вважає, що «Повість врем’яних літ» – це не просто пам’ятка української писемності… вона має стати букварем нашої національної свідомості».
Безумовно, що для такого результату літопис треба вивчати, популяризувати і згадувати незрівнянно частіше, аніж раз на рік 9 листопада, у День української писемності та мови.
Але коли, врешті-решт, це відбудеться і «Повість» стане «букварем нашої свідомості», то «русский мир» зникне. Бо наш найдавніший літопис ущент спростовує головні засади цієї імперської ідеології – про «колиску трьох братніх народів», старшого московського брата, «общерусскую» історію і «малороссийское наречие». І головне, що знання «Звідки пішла Руська земля і хто в ній найперший почав княжити» дає дуже важливе розуміння тисячолітньої традиції і українського слова і українського державотворення.
Коли в Україні на порозі 30-ї річниці новітньої незалежності піднімаються все новіші та підступніші наступи на українську мову, коли її керівництво своєю політикою «какаяразніца» ставить під сумнів саму ідею національної свідомості, слід не забути, що ця свідомість і ця мова зароджувалися ще тисячу років тому, на київських пагорбах, а її наріжні камені карбували печерські ченці та українські-руські князі.