Немає нічого більш безпорадного, безвідповідального та зіпсованого, ніж ефірні зомбі

FacebookMessengerTwitterLinkedInTelegramPinterestPocket
google newsRead in Google News!
hunter s

Основна проблема будь-якої демократії полягає в тому, що улюбленці натовпу, як правило, тупі свині, які можуть виходити на сцену і доводити своїх прихильників до оргіастичної несамовитості, а потім повертаючись до свого офісу і продавати кожного з цих нікчемних виродків по п’ять центів за штуку – Хантер С. Томпсон

Немає нічого більш безпорадного, безвідповідального та зіпсованого, ніж ефірні зомбі. Чи ми дозволимо їм себе здолати? Чи ми станемо їхньою частиною?

Здається, що з часів Революції Гідності, і вже точно за часів Помаранчевої, пройшло ціле життя, або, принаймні, головна його ера – пік, який у нашому житті більше ніколи не відтвориться. Київ в середині 2000-х та 10-х був дуже особливим часом та місцем. Це звісно мало, має і матиме наслідки. І не тільки для нас.

Але ніяке пояснення, ніяке поєднання слів або сенсів чи спогадів не зможе наблизитися до того відчуття. Відчуття того, що ми були частиною цієї важливої величної миті у нашій спільній живій історії, що б це не означало.

Тоді, ми відчували пульс справжньої України в будь-якому напрямку, у будь-який час. Сердцем цієї сили був кожен із нас. Від наелектрезованого повітря іскри летіли скрізь. Існувало фантастичне загальне розуміння того, що все, що ми робили, було правильним, що ми перемагали…

І це, я думаю, було найважливішим – відчуття неминучої перемоги над силами напіврокзладеної, прогнившої наскрізь імперії духовного рабства – над силами Смерті і Зла. Але не в сенсі насильства або війни; нам це не було потрібно. Наша енергія просто переважала. У нас був колосальний імпульс, колосальний ресурс; ми осідлали гребінь високої і красивої хвилі.

Тому зараз, майже п’ять років потому, ви все ще можете піднятися на будь-яку з лисих гір у Києві і подивитися на Захід, і якщо ви маєте правильні очі, ви зможете побачити над собою слід від високої потужної хвилі – те місце, де вона нарешті розбилася, і відкотилася назад. Але і це не кінець. Це лише початок. Початок нової ери, нової сторінки, і всі ми маємо там своє місце. Важливе, незамінне, безкомпромісне.

Існує лише одна дорога назад до країни наших мрій – через витривалість, через самопожертву, через зухвалість, та через впертість, через біль, або безнадію, “через поєзію, або мрію”.

Ми так довго йшли сюди в пошуках власної ідентичності… І це не було даремно. Це не була марна трата часу, як би нас не намагались в цьому запевнити. Немає сенсу більше озиратися назад. Тільки не сьогодні, дякую всім. Моє серце сповнене радості.

Ми не можемо програти, поки ми відмовляємося підкоритися, і ми не будемо підкореними поки ми відмовляємося програвати. За нами численні покоління боротьби, покоління найкращих, яких дала світу ця земля, тож будемо вартими наступних.

Нам треба прийняти себе такими, якими ми є — несамовитим перевтіленням Сірка та Шевченка, Сковороди та Махна, Гоголя та Мазепи, і ще сотень тисяч тих, хто творив і творить нашу ідентичність разом із нами. – людей, які готові діяти, і які достатньо божевільні, щоб бути абсолютно впевненими у своїй перемозі.

Читай у Google News! google news