“Безславні кріпаки” – це перемога українського розважального кінематографа

Read in Google News!

З новою хвилею українського кіно вітчизняний кінематограф отримав низку якісних фестивальних фільмів, як от “Вулкан”, “Черкаси” чи “Атлантида”, однак масове розважальне кіно в Україні досі лишалось в стані “скоріше мертве, ніж живе”, пише Ігор Кромф для “Прямого”.

Проте стрічка “Безславні кріпаки” – це приклад того, що українське розважальне кіно може ще дати джазу.

Фільм Романа Перфильєва – це безумовно омаж на творчість культового голлівудського режисера та генія кінематографу Квентіна Тарантіно. У фільмі куписько пасхалок та алюзій на “Джанго звільнений”, “Безславні виродки”, “Мерзенна вісімка” та “Вбити Білла”. Однак попри “тарантіновщину”стрічка не втрачає авторського відчуття і не перетворюється на пародію.

Сюжет фільму ні разу немає нічого спільного з історичним кіно. Це скоріше альтернативна історія в якій кріпак Шевченко знайомиться з самураєм українського походження, щоб врятувати свою поневолену наречену та відстояти забруднену честь давньої самурайської школи. А вже на їх шляху між дніпровськими кручами трапляються харизматичні персонажі панів-наркоторговців, ніндзя, юдейських торговців зброєю та повстанців за селянське добро. Тому пошліть до біса свого внутрішнього історика і просто отримуйте задоволення від хорошого кіно.

До речі, щодо дніпровських круч, то оператораторська робота у стрічці фантастична, особливо в місці зйомок пейзажів української природи.

У стрічці (чи не вперше в українському кінематографі) якісно відзняті сцени бійок та екшн взагалі. Тут вони нагадують старі-добрі бойовики про східні єдиноборства типу “Карате-пацан” чи “Розбірки в маленькому Токіо”. А також багато гумору. Ні, це не тонка іронія у вуддіаленівському стилі та навіть не джилті-гумор з “Мої думки тихі”. Герої “Безславних кріпаків” вибудовують тиради гумору на словесних зворотах пов’язаних з “дупою”, “сракою” та іншими фігурами мови. Але при цьому не має відчуття “туалетних жартів”, як в “Скаженому весіллі”, а дійсно смішно.

Багато хто критикує автора за відсутність фірмових тарантінівських діалогів, коли герої говорять ніби про нічого, але по факту про все. Однак, мало хто похвалить за підбір саунду. Перфильєв використовує український фанк-поп 1970-тих років, який чудово резонує картинці та, як би це не дивно, створює атмосферу тарантінівського кіно.

А от де стрічка провисає, так це в питаннях деталей. Режисер вводить у стрічку низку цікавих деталей, як от надпотужний триствольний пістоль “Тризуб”, але протягом кіно він так і не грає свої життям. Виняток, хіба захалявна книжечка Шевченка, під яку він прилаштував пергамент для Талмуда.

Взагалі ідея десакралізувати та деконструювати створений українськими педагогами хрестоматійний образ мучня-пророка, який ніби з граніту, видовбаний з біографії Шевченка не нова. Раніше цим уже займались художники від Ройтбурда до Грєхова, створюючи цікаві та багатогранні образи Шевченка. Тепер маємо ще одну досить веселу інтерпретацію в кінематографі. Суть всіх цих варіацій на тему Шевченка не має на меті спаплюжити ім’я видатного поета та художника, а навпаки вводить Шевченка в сучасну українську поп-культуру, як культового персонажа. Так само у свій час Авраам Лінкольн полював на вампірів в американському кінематографі, і ніхто не відчув жодної “офіційної наруги” на святим образом.

В сухому залишку, “Безславні кріпаки” – це однозначно перемога українського розважального кінематографа, який вже давно здавався скоріше мертвим, ніж живим. Фільм вартий перегляду, однак з розумінням, що автори свідомо робили омаж на Тарантіно, а не “все вкрали”. Стрічка немає жодного відношення до реальної історії. Кіно зроблена для гарного проведення часу, а не щоб понасміхатись над гранітним образом страждальця Кобзаря.

Читай у Google News!