“Ви кричите в дірку в їхній голові”. Tекст для громадян, які шукають раціональних пояснень тому, що відбувається – Покальчук

Read in Google News!

Цей текст не адресований людям, які мають практичні військові і воєнні інструменти дослідження і препарування кацапів. Їм не до соціальних діалогів. Перед ними стоять інші проблеми і завдання, які вони з честю вирішують, пише соціальний психолог Олег Покальчук для lb.ua …

Громадянське суспільство, звісно, знає краще, коли і куди стріляти. Але коли стріляють безпосередньо в нього, впевненість у тому, що воно достеменно знає всі причинно-наслідкові зв’язки у світі, кудись зникає. 

Тому цей текст адресований громадянам, які шукають раціональних, моральних, етичних та всяких інших філософських пояснень тому, що відбувається довкола після 24 лютого. 

Громадянам, які щодуж гойдаються на ендорфінних (це такі природні наркотики мозку) гойдалках “оптимізм-зневіра”, аж доки, як у дитинстві, не злітають з них шкереберть. Справа не тільки в тому, що при цьому стається з психікою. Про це вже доволі багато написано різних застережень і порад. Превентивно діють вони приблизно як застереження на пачках цигарок.

Це таке “людське, надто людське”, як казав Ніцше. Ми хочемо поводитися і відчувати так, як хочемо, за будь-яких обставин, бо маємо на це право. В умовах постійного стресу людина дитиніє, та її потреби і вимоги стають тим категоричніші, чим менше реальність їм відповідає.

Практика показує, чим освіченіші і культурніші люди, тим гірше вони сприймають такі зауваження, і взагалі тим важче переживають неможливість сформулювати себе і світ в нових обставинах. Всі їхні цілком заслужені дипломи, ступені, звання, нагороди, премії не забезпечують їм ані фізичної, ані психологічної безпеки.

Нас поколіннями виховували в культурі прогрессу. Тобто невпинного, хоча і складного, поступального розвитку людини і людства до світлого і високого. Я для себе називаю це “руссоїстською маячнею”(від Жан-Жака Руссо, а не те, що ви подумали). Хоча першим це слово вжив абат Сен-Поль в книжці “Зауваження про невпинний прогрес загального розуму” у 1737 році. Велика Французька революція, будучи нечувано кривавою навіть по тих негуманних часах, водночас через своїх комісарів-просвітителів примудрилась достатньо нахабно напарити людству утопічне уявлення про людську натуру і про те, як її треба культивувати. А хто не згоден, тому гільйотина.

Далі тема поволеньки через марксизм і комунізм перелізла в сьогоденне ліберальне лівацтво, яке десятиліттями піддавало осуду очевидну для практиків тезу, що в людині лайна стільки само, скільки і світла.

Соціальний психолог Стенлі Мілгрем за результатами своїх експериментів з людською поведінкою сказав: «Якби в Сполучених Штатах було створено систему таборів смерті на зразок нацистської Німеччини, відповідний персонал для цих таборів можна було б набрати в будь-якому американському місті середньої величини». Діло було в 1963 році у США, на хвилиночку. Країні свободи, процвітання і демократії. Зробіть поправку на час і на росію.

Список притомної європейської і північноамериканської наукової літератури, яка це підтверджує, зайняв би кілька сторінок. Але політичне життя формує, вибачте за вираз, наративи, які зручні для пропаганди і підкріплення прогресивної ефективності дій чинних політиків. До реальності і науки воно не має відношення. Властиво, у нас нині те саме. 

У людей, які цікавляться діяльністю мозку, є така мем-історія, кейс Фінеаса Гейджа. У 1848 році американський дорожній робітник через нещасний випадок при будівництві колії у Вермонті отримав травму голови. Трьохсантиметровий залізний стрижень пробив йому навиліт лоба і вилетів крізь скроню. Дядькові пощастило, бо там нагодився лікар, що знався на польовій хірургії. Відтак пацієнт прожив ще аж 12 років. 

Але характер змінився до невпізнання. Із доброго і в міру побожного сім’янина він став страшенно матюкливим і вельми огидним в спілкуванні персонажем, придатним лише до роботи з худобою.

Так от, путін – це такий стрижень, який навиліт пробив мізки десяткам мільйонів мешканців ерефії. 

Є ще приклади лоботомії, нині забороненого хірургічного втручання в мозок, який робив колись буйних хворих злегка дурнуватими, проте помірковано соціалізованими. То для русских лібералів.

Тобто тривала пропаганда має цілком фізичний і, на мою думку, незворотній вплив на психіку.

Ми маємо справу з незворотніми змінами поведінки запоребриківців, які базуються не лише на узаконенні і стимуляції темної сторони людини. А ще й на фізичному травмуванні мозку, хай нейрофізіологи вибачать за вульгарну метафору.

Тут ключове слово – “незворотніми”. Я і раніше несхвально відгукувався про різні інтелігентські спроби “докричатися” кудись там до когось, а нині й поготів. 

Ви кричите в дірку в їхній голові. 

Тут не обійдеться без згадування “хороших рускіх”. Це такий дурний мем, який просто заводить людей на манівці. Можливо, це робиться зумисне.

Народитися в ерефії людиною – це катастрофа, люди там жити не можуть. Або виїжджають геть, або гинуть, або отримають прутень, чи то пак, стрижень в голову.

Є наче якісь фантастичні персонажі, які воюють на нашому боці, коли так, то честь їм, змиють ганьбу і сором. Воно як дискусії про інопланетян. Хтось їх бачив, але це не точно.

А усі ці культурні лицедії в біло-синьо-червоних пальтах, якщо вони не каються і не просять політичного притулку, мають чимшвидше йти за руским воєнним кораблем. Імовірно разом з тими, хто їх сюди тягне.

Вернімося до нашої теми. Ненависть. Цілком закономірне і природне відчуття. Мотивуюче. За тим винятком, коли воно тісно сусідиться з відчуттям безсилля. Безсилля випливає з вищезгаданої тези, що весь попередній інтелектуальний мотлох, яким людина пишалася, виявився для носія досвіду нічого не вартий у критичній ситуації. Чим простіша людина, тим менше вона має з цим проблем. Зрештою, ніхто ж не казав, що біологічна еволюція взорується на духовності.

Всяке обзивання, переназивання і дегуманізація кацапів з моральної точки зору абсолютно справедливі, але безтолкові. Це марна трата емоцій. Їхнє падіння – не біблійне падіння Люцифера, це просто темна частина людської природи. 

Дерево росте не тільки до світла, але і коріннями в темряву. Глибину цього росту ніхто не обмежує. Його не обмежує ані раса, ані історія, ані культура. Коли в Руанді за сто днів хуту зарубали мачете 800 тисяч тутсі, багато сказав собі “ну, то ж Африка”. Коли червоні кхмери в Камбоджі масово рубали голови сапками тим, хто носив окуляри, ми казали “ну, це ж комуністи”, а там кілька тисяч років стародавньої культури. Перелік буде нескінченний. Побіжно гляньте історію воєн нашої княжої доби. Якщо ми, наприклад, славимо княгиню Ольгу, то славімо і спалення живцем послів. Або ні.

Про мотивацію. Руйнування може бути так само захоплюючим заняттям, як і творення. Якщо у вас дірка в голові, то біохімія вашого мозку вироблятиме при актах садизму такі самі ендорфіни, як і при акті творення. Це я до того, що не шукайте в Ірпені-Бучі-Гостомелі і, прости Господи, список буде довгий – якихось особливих “бурятських” винятків. Для них всіх це соціально прийнята норма. 

Усі відкриття кримінальних справ і погрожування якоюсь Гаагою – правильні юридично, але речі нікчемні з точки зору впливів. Навпаки. В криміналізованому суспільстві людина, яка “ходить” під іноземною статтею – герой. Це підвищує самооцінку і статус в їхньому суспільстві.

Забудьте лементи про порушення правил і звичаїв війни, у війни нема ніяких правил і звичаїв. Це по війні щоразу встановлюють нові правила, щоб притягнути до суду тих, хто програв. Але вам особисто від цього легше не буде, навіть якщо доживете до такого перформансу.

Ви або на війні, незалежно від того, де фізично знаходитеся, або ви мішень. З якого дива ви думаєте, що люди з діркою в голові мають не стріляти у вас? Бо на вас немає камуфляжу, і ви жінка або дитина? Не треба було читати лицарських романів на ніч. Вальтер Скотт однаково все вигадав.

Про різні кармічні кари на росію, які неодмінно мають статися. Є сила-силенна політологів, зарубіжників та інших фахівців, які розповідають, що, коли і як станеться з росією. Іноді це навіть дотепно і, як старий шанувальник наукової фантастики, з задоволенням це читаю.

Я ветеран “холодної війни” (мені навіть заокеанські колеги футболку таку подарували). І добре пам’ятаю всіх советологів і кремленологів, теорію конвергенції та іншу подібну політичну фантастику. Єдиний, хто дуже скептично до цього всього ставився, був дисидент Владімір Буковський, вже покійний, з яким я мав приємність познайомитися в Лондоні на ниві взаємного єхидного ставлення до прогнозування соціальних процесів. 

Це називається в науці “спекулятивна філософія”, тобто, логічні припущення, які тут і зараз практичного значення жодного не мають. Тому не беріть близько до серця. Ви ж не моделюєте свою побутову поведінку на підставі романтичних серіалів? Так ото ж. 

Ще раз. Всі ваші болісні рефлексії, побудовані на тому, що так не може бути, а повинно бути от так і от так, побудовані на абсолютно фантастичних уявленнях про людську мораль, неіснуючі механізми якоїсь об’єктивної справедливості і бажанні лишити свій внутрішній світ в тому стані, яким він був до 24 лютого.

Я вже казав раніше, і скажу ще. Ніхто з нас ніколи не повернеться в світ до 24 лютого. Ніхто взагалі не повернеться з цієї війни, в тому числі ті, які залишаться живими. Навіть якщо в цьому вас будуть запевняти Президент, уряд і кого вони там ще наймуть. Але на війні можна і треба жити, лише робити це по-воєнному, а не по-ідіотськи.

Далебі, заспокоєння громадян тут і зараз – діло хороше і правильне. Але коли перша істерика минає (а вона минула два місяці тому), постають питання, на які владі давати відповіді якось не тойво. Не тільки того, що у влади відповідей нема, а й у цілого світу нема. Тобто прямі відповіді є, але для цього треба визнати, що вся світова система безпеки, усі ці ОБСЄ з ООН – цілковите фуфло, збудоване на гібриді романтизму, лівацтва і корупції. Як і Ліга Націй до того. Я не про населення цивілізованих країн, а про їхніх бюрократів, які так захопилися оргією політкоректності, що не зауважили, як перетворилися на російський секс-шоп. А може й зауважили, і сподобалося.

Про Божу кару. По-перше, не варто апелювати до Бога через соціальні мережі. Є підстави сумніватися, що Він читає ваші пости та дивиться Інстаграм. 

Дійсно віруючі люди йдуть з цим в церкву, до священника. Ви там не отримаєте остаточної відповіді, але принаймні не будете виглядати “віруючими вихідного дня”. Всі невинні жертви є мучениками, але не всі є праведниками. Не голосіть до них, просто пам’ятайте, а говоріть з живими. Більше шансів на допомогу. 

Ми щиро бажаємо кацапам згоріти ще до пекла, але для цього є наші спеціальні люди з відповідними знаряддями, які знають, що їм робити і коли. Прокльони – річ емоційно неминуча, як всяка лайка, але таким чином ви повідомляєте інформаційному середовищу, що у вас “поцілили”. Крім вашої особистої бульбашки, велика кількість користувачів соцмереж цьому лише порадіє.

Ви, як вільні люди, маєте повне право поводитися і так, як до війни – тобто демонстративно вести “цивільний” спосіб життя. Їздити, ходити, гуляти, тусуватися. Це такий своєрідний челендж. Я не фахівець з кармічних питань і не знаю, як такий побутовий шаманізм впливатиме на тривалість вашого життя. Можливо, покращить настрій. Але не факт, що не зіпсує настрій іншим. 

І навпаки. Якщо ви підвищено уважні до питань власної безпеки, обговорюйте це з такими самими людьми. У нас і так буде достатньо взаємно конфліктуючих, що називається, “на рівному місці” соціальних груп. Час всіх розсудить. Ви, головне, доживіть до цього часу.

Борхес колись написав оповідання про прихованих праведників – “ламедвовників”, на яких тримається світ. Кожен з таких людей не знає, що він праведник, просто він так живе. Але щойно дізнається про це, як вмирає, і його місце заступає хтось інший.

Довкола нас є велика кількість таких людей, яких ніхто ніколи нічим не нагородить. Може воно і на краще, якщо вірити легенді. Але це ті люди, поведінку яких варто переймати. Праведність не тільки моральна, вона ефективна, якщо її зайве не героїзувати. Ніяких вольових зусиль для цього не треба, це за вас зроблять дзеркальні нейрони вашого мозку.

І довкола нас така сама кількість негідників. Можливо, вони теж про це ще не підозрюють. Я не про тих, які вже працюють на ворога – їх ловлять щодня. Куди поділося тридцять років української державницької політики, освіти, виховання? От туди і поділося. Зробіть уявний експеримент – скільки з людей, про яких ви знаєте або чули (не близьких друзів і знайомих, хоча чому б і ні) в умовах окупації поведеться, скажімо так, неправедно? Зрештою, Сартр після 9 місяців німецького полону викладав в Парижі в ліцеї на місці репресованого єврея, а не пішов в партизани. Результати можете тримати при собі.

Але станом на тут і зараз є ви, і є обставини. Якщо ви не можете впливати на обставини – впливайте на своє ставлення, раціоналізуйте поведінку від демонстративної до ефективної. Болісні міркування про онтологію і метафізику кацапів залиште нащадкам. 

Читай у Google News!