Шукайте собі таке місце у цій війні, де ви – краще всіх. Де ви точно потрібні

Read in Google News!

Офісни ігри під час війни – поза мого розуміння. Були вони в мене так і раніше, коли війна йшла лише для мене, а для інших – “так вам і надо, ви самі винуваті”. Але тепер, коли окупанти повсюди, а не лише на моєму “курортє”, це просто не вміщується в голові. І знаєте, я викидаю це, пише Ali Seafarer у Facebook…

Якби я був на чолі сінекури, а тут раптом війна – мабуть чекав би з нетерплячкою, коли ж мене звільнять. А втім чого чекати – можна самому написати заяву.

Для мене взірець Британія. Так, перед гітлером всі зассали: не лише британці, але й вони врешті теж – і мали на те всі підстави. Нагадаю, що гітлер мав тоді твердий східний тил у вигляді сталіна. Це реальна срака. Я розумію кожну країну, яка тоді тремтіла від жаху перед таким союзом.

Як зробили британці? Вони повтікали з посад, тому що не хотіли ні ганебно програти, ні виграти величезною, непомірною ціною.

Я б їх назвав “пересічні британці”. Без зневаги. Я їх розумію. Ви їх розумієте. Ми всі такими були, колись.

В результаті прийшов єдиний чоловік, що не боявся воювати з гітлером. Так, в нього спочатку не вірили. А ви б повірили якомусь фанфарону, фріку, який постійно цитує римлян і греків і каже просто жахливі речі?

Але я можу собі уявити, як раділи всі, кого доля врятувала від того, щоби посісти його місце, в такий час. В історичний час.

Я навіть можу уявити, як Черчіль вмовляв кожного члена свого кабінету залишитись / посісти посаду. Мабуть знання античности йому тоді нагодилося – задача гідна Агамемнона, який по одному вмовляв греків пійти на охренівшую Трою.

А от чого я не розумю – як сучасні українські чиновники тримаються за посади.

Ладно б, ти відчуваєш що “ніхто крім тебе”, от прям ніхто, не впорається за краще. Але ж ні, не вірю. Та йди, напийся від радощів – тепер ти пересічний українець, від тебе не залежать щоденно сотні життів, ти не приймаєш надважкі рішення. Ні, чіпляються.

Я розумію також своїх співвітчизників, які тягнуться зараз, під час війни, до якогось табору в тих офісних срачах. Тільки з одною оговоркою. Це розумно, якщо ти знаєш “більше всіх”. Якщо тобі відкрита таємниця, якою ти й поділитись скоріш за все не маєш права, але ти точно знаєш – ота група фізіономій це зараз добро, яке наблизить перемогу, а ота група – зло, яке перемогу унеможливить. Не в газеті читав, а саме що знаєш.

А якщо ні – то ні.

Шукайте собі таке місце у цій війні, де ви – краще всіх. Де ви точно потрібні, де без вас ніяк, а з вами все має сенс. Намагайтеся бути Черчилямі кожен на своїй ділянці. Це стосується усіх, не розділяючи посади, звання і зайняття на високі й занижені. На війні важливо буквально все, буквально кожен.

Один сука-наводчик може цілих шість місяців руйнувати ваше місто. Бачите, для переваги ворога важливі навіть одиниці, які легко складаються в десятки і сотні. Давайте будемо теж такими – ефективними, але в нашу пользу.

Читай у Google News!