Пропаганда як розвага
Людина живе в трьох світах: фізичному, інформаційному і віртуальному. Японська молодь, наприклад, не залишає віртуальний світ, днями не виходячи на вулицю. Середня цифра для всього світу – вісім годин біля екрана щодня, пише для detector.media доктор філологічних наук, професор, експерт з інформаційної політики та комунікаційних технологій Георгій Почепцов.
Телесеріали можуть вести нас в альтернативну історію. «1983» і «Двійник» розкривають ситуацію, коли холодна війна продовжується до сьогодні. Є серіал ( «Людина у високому замку»), де Японія окупувала частину Америки. Все це – робота для мозку глядача. Яскраві персонажі і події заворожують, це як побутовий варіант сакральних героїв минулого.
Військові аналізують фантастику, щоб побачити складну варіативність світу. Один з них процитував післямову Бредбері «451 за Фаренгейтом», у якій йдеться, що можна буде не спалювати книги, якщо настане час, коли просто перестануть читати.
Весь цей інструментарій спрямований на утримання і корекцію, коли це потрібно, моделі світу. Світ минулого змінювався не так часто і не так швидко, тому там швидше було потрібно утримувати, ніж коригувати. Звідси опора на сакральне в релігії і навіть в ідеології (і їхній пропаганді), оскільки сакральне – вічно. У той час як політтехнології роблять акцент на меседжі і на споживача, створюючи індивідуалізоване повідомлення під конкретну групу осіб.
Сучасний світ продовжує користуватися старою технологією управління за допомогою образу ворога. Холодна війна сьогодні виглядає як досить стабільний період, хоча б тому, що породила період застою в СРСР.
Пропаганда часів холодної війни породжувала зовні картинку того, чого не було в реальності. Радянський робочий сидів за столом у піджаку та краватці, а за спиною можна було побачити його власний автомобіль. А США демонстрували інтелектуальний рівень населення. До речі, ця пропагандистська картинка демонструє, що навіть якщо і був цей конкретний робочий, то демонстрація його на екрані робила цю картинку стовідсотковою дійсністю, хоча, скажімо, так жили тільки 10%. Але пропаганда своєю демонстрацією перетворювала це в правило, в закон природи. Відповідно і контрпропаганда – як в анекдоті про «нехай обмовляють …». Пропаганда підсилює доказовість моделі світу, що домінує.
Пропаганда першого рівня була умовно «захованою». Це було наприкінці існування СРСР, оскільки ніхто не звертав на неї увагу, адже вона ритуалізовувалась, переставши бути комунікативною. «Слава КПРС» на даху будинку або плакат «Літайте літаками Аерофлоту». Це була частина міського пейзажу, повз якого всі проходили, не звертаючи уваги.
Пропаганда другого рівня захована усередині повідомлення. На неї можна вийти тільки через кілька кроків, а то і просто вона заходить в голову без усвідомлення. Наприклад, в телесеріалі «Елементарно» – вода перед обідом. У телесеріалі «Шериф» герой, чистячи зуби, виходить навіть на вулицю і йде до колонки, оскільки продовжує розмовляти з дочкою.
Радянська пропаганда була «навантаженням». Ти її не хотів, але тобі її обов’язково давали, як, наприклад, новинні журнали перед художнім фільмом в кінотеатрі. І перед яким-небудь західним фільмом все одно була добірка правильних новин.
Пропаганда другого рівня креативна і інноваційна, вона захована усередині символічного продукту. Наприклад, «Світ Дикого Заходу», по суті, готує нас до світу без людей, коли людині будуть виділяти мінімальний дохід, а все будуть робити роботи. Коли робот не буде відрізняється від людини, але буде вигіднішим для власника підприємства.
Світ підриває несподіване, а стабілізує очікуване. Політ Гагаріна змінив американську систему освіти. У наш час радники президента Обами писали, що якщо школярі США не змінять свого ставлення до фундаментальних наук, Америка вилетить через десять років зі списку передових країн світу.
Останнім часом ми весь час говоримо про інформаційні втручання в політичні проекти типу виборів або референдуму. Але початково мікротаргетінг народився в комерційному середовищі. До речі, військові теж заговорили про інжиніринг уваги (див. тут, тут і тут). Так що проблеми скрізь одні й ті ж. Одна з них – це концентрація інформаційної влади в руках техногігантів.
Причому влада ця виявилася ще й привабливою для користувачів в тому плані, що створюється залежність, подібна до наркотичної, що змушує нас весь час перевіряти, наприклад, телефон або електронну пошту. Ми і гаджети зливаємося воєдино.
Розенстейн разом з групою співробітників Фейсбуку в 2007 році придумали лайк, що дозволяє передавати «біт позитивності» через платформу. Це виявилося дуже вдалим винаходом, люди раділи отриманню та відправленню такого кванта соціального визнання. В результаті виграв і Фейсбук, оскільки до нього рікою потекла інформація про переваги користувачів, яку можна продавати рекламодавцям. Потім цю ідею підхопив Твіттер, Інстаграм та інші.
Сьогоднішня освіта теж виявилося в тупиковій ситуації: покоління Z (від 10 до 24) і Alpha (від 0 до 9) народилися в світі, де їх змушують клікати з шаленою швидкістю. Освіта не знає, як адаптувати традиційну освіту до учнів, які виросли в такій новій технології. Професор Тейлор говорить: «Є величезний обсяг доказової бази, який не повністю ще перевірений і можливі заперечення, але чітко видно те, що технологія, соціальні медіа, безпосередній доступ до інтернету і смартфонам руйнують здатність дітей фокусуватися. Ми фундаментально змінили те, як діти думають і як їх мозок розвивається».
Освіта також захвилювалася і з іншої причини, оскільки алгоритми дають новини та інформацію, підібрану під користувача. Люди чують тільки думки, які їм близькі, їх ізолюють від протилежних поглядів. Виникає питання: як школам і університетам створювати більш відкриті підходи до ідей?
Серед комерційних проектів, а точніше це можна трактувати як певною мірою mix комерційного і політичного проектів, є і робота з алгоритмами, яку веде Netflix. Майбутнє заховано саме в алгоритмах Netflix (див. тут, тут, тут і тут). В результаті такої роботи створюються наративи, які «на ура» сприймає глядач.
Наратив – поняття з літературознавство. Військові дуже захоплювалися, коли взяли його на озброєння (тут, тут, тут і тут, див. також більш загальний погляд на поширення поняття наративу в різних сферах). І тоді на сцену вийшла війна наративів, оскільки виник наратив в ролі зброї, націленої на розум. Військові хотіли знайти відповідь на питання, чому їх наративи не так популярні, як наратив радикального ісламу.
Наратив приходить з розважального модусу. Перші наративи такого виду – це «Червона Шапочка» – виникли у людства 6-8 тисяч років тому. Казки несли правила поведінки, тому вони живі по сьогоднішній день.
Наратив може нести в суспільство стабілізацію або дестабілізацію. З останніми наративами ведеться активна боротьба. Часто циркуляцію таких наративів обмежують.
Як руйнувати чужий наратив? Закласти контрнарратів, що несе спростування або сумнів. Часто ми можемо побачити такий контрнарратів в мемах. Зеленського поміщають в наратив бізнесмена, Тимошенко – в наратив росії, коли з ними борються.
Спростування дуже небезпечно, оскільки а) до нього буде опір, б) спростування розширює аудиторію для негативної інформації, в) негатив буде вискакувати в пошуку, оскільки спростування складається з тих же слів.
Тому більш якісним варіантом відповіді є інший наратив, збудований поруч. Найяскравіший приклад був під час обрання Обами, коли найбільш частотним в пошуку було питання «Обама – мусульманин?». Якби вони тиражували відповідь у вигляді «Обама не мусульманин», все одно поширювалася б та ж точка зору. Але за порадою фахівців з поведінкової економіки Обаму просто почали показувати в новинах, які відвідують християнські церкви. Тим самим спростування вводилося лише фоново і не привертало уваги.
Нова пропаганда – це пропаганда 2.0, де в якості складової присутня розважальність. По суті, це почалося з мексиканських серіалів Сабідо, частина яких йшла і у нас в кінці існування СРСР. До речі, Сабідо цікавий і тим, що він відразу прив’язав все це до теорії.
А рівень впливу був такий, що фірма «Зінгер» подарувала срібну швейну машинку актрисі, яка грала головну героїню, яка навчилася шити. Одночасно пішла хвиля навчання дорослих грамотності, що також пов’язано зі шляхом головної героїні.
Потім масово такого роду «впливові» радіоп’єси були запущені в кампаніях по боротьбі зі СНІДом в Африці. Це дешево і доступно. Тільки в ряді випадків доводилося забезпечувати населення і радіоприймачами.
Пропаганда 2.0 ховає своє повідомлення в розважальному і емоційному контекстах. Російські інформаційні інтервенції в американські президентські вибори працювали на внесення хаосу / сумніву, в результаті який-небудь троль з Санкт-Петербурга виводив на вулицю дві демонстрації одна проти одної, наприклад, за і проти мігрантів.
Технології перемагають не тому, що вони знайшли нові типи вразливостей. Перемога приходить до них тому, що вони використовують старі типи за допомогою нових методів.