У хаосі, який влаштувала західному світу провальна американська кампанія в Ірані, росія побачила шанс відродити підзавʼялий “дух Анкориджа”, пише eксрадниця міністра енергетики Лана Зеркаль.
Торік це мертвонароджене дитя кремлівської пропаганди мало реалізувати імперські амбіції Кремля у невійськовий спосіб: друзяка Трамп повинен був примусити українців до здачі територій. Проте ані червона доріжка, ані рукостискання й поїздка в одній машині не зробили кремлівського очільника “рукоподаваним”, а Росію — гравцем вищої ліги.
За рік з “духу Анкориджа” зникли нотки імперських реляцій — лишився добре знайомий сморід ресентименту. Російські газети сповнилися заголовків про “Захід, який мріє про розвал росії”, а війна тим часом прийшла на російське подвірʼя. Тим самим порушивши неписаний контракт між путіним і росіянами — “мені можна все, натомість вдома немає війни” — а такі порушення не минаються диктаторам безкарно. У путіна не лишилося іншого виходу, окрім старого доброго зимового шантажу.
путін пристане лише на те перемирʼя, яке дозволить йому оголосити себе переможцем а далі досягти головної цілі: демонстрації неспроможності НАТО як блоку. Він досі сподівається, що, дозволивши Трампу приписати собі припинення вогню, вдасться ще більше розколоти Сполучені Штати і Європу, а коли щось піде не так — завжди можна звинуватити у зриві переговорів Україну і продовжувати завалювати її міста балістикою. Якщо ж усе пройде як треба, на тлі відсутності видимої агресії посилиться російська здатність маніпулювати європейськими політиками — аж до спроб заблокувати переговори про вступ України до ЄС.
Які за таких умов варіанти в України? Найголовніший — не купувати за всі гроші те, що нам продають. Головна зброя Кремля цієї осені не балістика, а моральна паніка, якій піддаються днями, на жаль, чимдалі більше людей. Ці хвилі можна простежувати навіть у соцмережах: слідом за черговими закликами негайно виїжджати з країни йде майстерно розігнаний фейк про скасування броні для багатодітних батьків, одразу за ним з’являється ще один, про мобілізацію бездітних жінок.
Нобелівський лауреат Томас Шеллінг ще 1960-го року в своїй “Стратегії конфлікту” пояснив: примусити до чогось погрозами легше того, хто сам добудовує собі реальність цих погроз, заздалегідь у них вірить. Критичне мислення в таких умовах стає не менш важливим за ППО елементом оборони. У переговори, які найімовірніше розпочнуться восени, ми маємо заходити без жодних ілюзій: швидко закінчити їх в інтересах України не вдасться. Готуватися треба до довгого і складного переговорного процесу, в якому нашим завданням буде триматися своїх позицій і союзників. А це можливо лише з холодною головою.Детальніше про сценарій, в який нас намагається втягнути росія, бо не бачить для себе кращого, розписала в колонці для “Української правди”.
