Насправді оборонні лінії України були тонкими, а то й зовсім відсутніми. У Вовчанську “першої лінії укріплень і мін просто не було” – The Guardian

Read in Google News!

Напад росії через кордон на північ і північний захід від Харкова був оголошений москвою, передбачений західною розвідкою та передбачуваний Україною. Той факт, що російські сили змогли просунутися приблизно на 4 милі [6.4 км – УТ] в кількох точках за п’ять днів, викликає серйозні сумніви щодо здатності Києва захистити себе, пише theguardian.com.

Про намір створити «санітарну зону» вздовж кордону всередині України владімір путін заявив у березні. Місяцем пізніше Сергій Лавров, міністр закордонних справ, наголосив, що Харків відіграє «важливу роль» у такій стратегії вто час як регіон пережив бомбардування, які вивели з ладу дві електростанції 22 березня.

Водночас московські військові нарощували свою нову Північну групу сил, яка, за оцінками Інституту вивчення війни (ISW), нараховує 30 000 чоловік, у Бєлгородській області росії. Минулого тижня, за два дні до світанкового штурму, губернатор Харківської області заявив, що була помічена концентрація сил.

Одне джерело також передало попередження керівництву України від розвідки Великобританії. Тож коли о 5 ранку минулої п’ятниці десь від 5000 до 10 000 російських солдатів перетнули кордон у двох ключових точках, можна було очікувати, що атаку буде швидко відбито.

Насправді оборонні лінії України були тонкими, а то й зовсім відсутніми. У Вовчанську, менш ніж за 40 миль [64.4 км – УТ] на північний захід від Харкова, «першої лінії укріплень і мін просто не існувало», — написав у неділю український командир Денис Ярославський, а український ветеран, який має контакти в регіоні, сказав, що «підрозділів готових до бою просто не було», а захист був «розташований неналежним чином».

До середини тижня бої досягли Вовчанська та сіл на північ від Липців, приблизно за 20 миль [32.2 км – УТ] від другого за величиною міста України, де проживає 1,3 мільйона людей. Найближчою метою загарбників було б досягти радіусу дії російської 152-мм артилерії, приблизно 15 миль [24.1 км – УТ] , звідки можна було б відновити обстріли частин міста, які були можливі в останній раз у вересні 2022 року.

Швидкі зміни у районі, який раніше вважався спокійним, є останньою невдачею для України у 2024 році. Цього року росія продовжувала збільшувати чисельність своїх сил вторгнення до 510 000 осіб і використовувала протиповітряну оборону та брак боєприпасів для захоплення Авдіївки у лютому та плацдарму на північний захід від нього в квітні. У травні вона почала загрожувати Харківщині з надією залякати населення, щоб воно почало втікати.

З березня, за словами Марії Авдєєвої, українського експерта з питань безпеки, росія запустила постійний потік онлайн-пропаганди, спрямованої на те, щоб збентежити жителів Харкова та області. Дописи з проросійських Telegram-каналів закликали мешканців Харківської області (і сусідніх Сум) у квітні «готуватися до бойових дій у населених пунктах», а також поширювали повідомлення про фейкові плани евакуації, які спонукали жителів міста тікати на захід і південь.

Військові труднощі України були частково спричинені чотиримісячною паузою в постачанні зброї із США – яку нарешті було вирішено минулого місяця, коли Конгрес ухвалив пакет допомоги на суму 61 мільярд доларів – і складнощами, з якими зіткнулись європейські країни намагаючись збільшити виробництво зброї до кінця 2024 року. Водночас Україна, яку противник чисельно переважає на полі бою, відчуває проблеми з мобілізацією, що призвело до зниження мінімального віку мобілізованих з 27 до 25 років.

Останніми тижнями також можна було побачити, що Україні не вистачає артилерії та захисту від балістичних ракет і плануючих бомб великої дальності. Водночас Джек Уотлінг, експерт із сухопутних військових дій Королівського інституту об’єднаних збройних сил, вважає, що росія почала вирішувати проблеми своєї недостатньо підготовленої армії та почала «збільшувати свої переваги» через наявність боєприпасів.

Зменшення зенітно-ракетних можливостей оборони України на лінії фронту призвело до того, що українські військові змушені зосереджуватись на стримуванні російських літаків від перетину лінії фронту. Але вони більше не в змозі збивати розвідувальні безпілотники «Орлан-10», які зараз «спокійно літають над Харковом і Запоріжжям», сказав Уотлінг у новій статті, і допомагають більш «точно виявляти та знищувати цілі за лінією фронту».

З кінця березня росія бомбардувала місто Харків авіаційними плануючими бомбами. Під час останнього нападу у вівторок, губернатор Харківської області Олег Синєгубов заявив, що четверо людей отримали поранення внаслідок вибухів на півночі міста. Пізніше того ж дня президент Зеленський із занепокоєнням попросив у держсекретаря США Ентоні Блінкена дві батареї протиповітряної оборони Patriot на 1 мільярд доларів для захисту Харківської області.

Військові аналітики наголошують, що є пояснення, чому України доводиться відступати. Окупована територія є малонаселеною сірою зоною, яку було особливо важко захищати, оскільки Україні заборонено використовувати зброю США для ударів по цілях у самій росії.

«Для України самогубство мати свою основну лінію оборони на кордоні, де росіяни можуть вражати вас артилерією та плануючими бомбами, а українці не мають такої зброї, як реактивна артилерія Himars, щоб завдавати ударів у відповідь через обмеження США», – сказав Джордж Баррос, аналітик ISW. У результаті російські сили можуть групуватися по той бік кордону у відносно безпечних місцях.

Аналітик стверджує, що Україна «має захищати величезну територію, але відчуває проблеми з мобілізацією», тобто вони не мають можливостей створити укріплення російського типу вздовж усього північного кордону. Після вторгнення до Харкова бригадний генерал Олександр Яковець підкреслив, що кращі укріплення були підготовлені на другій лінії «за 15-17 км від лінії фронту» і на третій – глибиною до 35 км.

Поки що сили, які росія направила на Харків, до 30 000 з Бєлгорода, які можуть зрости до 50 000, якщо включити сили навколо, не достатні, щоб загрожувати місту розміром з Харків, сказав Баррос.

Ця битва — це не територіальна суперечка за друге місто України, а скоріше поєднання диверсійної атаки з метою послаблення оборонних рубежів на Донбасі та спроби бомбардуванням перетворити Харків на місто-привид.

Читай у Google News!