Навіщо міняти бомбардира, щойно ти вийшов уперед 1:0? Таке запитання ставлять сьогодні вранці не лише англійські футбольні фанати, а й українські оборонні експерти. І якщо вже говорити чесно, у Києві відчуття розгубленості, ймовірно, триватиме довше. Про це пише Роланд Оліфант для telegraph.co.uk.
Ріщення щодо заміни Володимир Зеленський голосив у п’ятницю. Тоді він заявив про кадрові зміни в уряді, які передбачали звільнення 35-річного міністра оборони Михайла Федорова.
Федоров, колишній міністр цифрової трансформації, перебував на посаді лише шість місяців, але за цей час забезпечив низку успіхів на українському полі бою. Його звільнення викликало відчуття здивування, роздратування й навіть злості.
«Це погані новини, і погані новини тому, що на фронті — хороші новини», — сказала Орися Луцевич, голова платформи Ukraine Forum у Chatham House, пояснюючи відчуття пригніченості, яке багато українських політичних і військових аналітиків вловили в суспільстві.
«У значній мірі він створив галузь, яка зараз демонструє результат. І було багато надій, що він також реформує Міністерство оборони, щоб воно виконувало свою роботу краще».
Настільки сильним є обурення, що деякі українці вийшли на вулиці — у рідкісній для воєнного часу акції протесту проти уряду.
Сьогодні вранці натовп у Києві тримав плакати з написами «Не чіпайте Федорова» і «Зупиніть саботаж перемоги».
Дві перемоги Федорова
У довгому дописі у Facebook, підтверджуючи свою відставку, Федоров перелічив власні досягнення. Але для більшості людей з його шести місяців на посаді виокремлюються дві речі.
Перше — він переконав Ілона Маска вимкнути підключення Starlink для російських військ. Це критичне рішення спричинило хаос у їхніх комунікаціях і допомогло Україні стримувати атаки противника.
Друге — він просував і вклав ресурси в дронову «стратегію середнього удару», яка перерізала російську логістику, знищуючи лінії постачання приблизно за 100 км позаду фронту.
Ця ініціатива сповільнила просування росіян на фронті, поставила окупацію Криму під питання та відкрила те, що багато союзників України вважають «вікном можливостей», аби змусити Володимира путіна сісти за стіл переговорів.
Цей, потенційно вирішальний успіх у війні, багато хто пов’язує з бекграундом Федорова в IT, а також із запуском системи ревізії та удосконалення на кшталт стартапів, що дозволила українським військовим швидко адаптувати дрони під потреби поля бою.
Тож чому, як багато хто запитує, Зеленський прибирає з поля гри одного з найефективніших керівників саме тоді, коли, здається, справи в Україні йдуть на краще?
Чому Федорова звільнили
За деякими повідомленнями, Зеленський у закритій зустрічі з депутатами його фракції «Слуга народу» сказав, що Федоров не впорався з реформою мобілізаційної системи.
Це ключове питання для України, де накопичується дедалі більше роздратування через примусову мобілізацію та одночасно зростають страхи щодо можливої російської мобілізації після виборів у вересні.
Але, що ще важливіше, президент назвав причиною також втрату довіри між Федоровим і генералом Олександром Сирським — головнокомандувачем Збройних сил України та людиною, відповідальною за фактичну стратегію на полі бою.
«Я не можу допустити, щоб Міністерство оборони і Генштаб воювали одне з одним, поки країна перебуває у стані війни. У ідеалі — мають бути замінені обидва. Але я не можу зробити це одночасно», — сказав Зеленський депутатам, якщо вірити словами одного із присутніх членів парламенту, що розмовляв з УП після зустрічі.
Напруження між Федоровим і Сирським не є секретом. Джерела в Києві підтвердили, що конфлікт між міністром і генералом ставав все більше некерованим.
Багато в чому це зводилося до різних уявлень про те, як воювати. Федоров хотів «оцифрувати» армію, а Сирський вважав, що ігноруються старі, але все ще необхідні елементи — піхота, бронетехніка, артилерія.
«Вони живуть у двох різних світах. Михайло хоче оцифрувати все й будувати систему навколо технологій. Військовим просто потрібно, щоб їх почули. Вони просять закупити один тип озброєння, але він відмовляє та фінансує інші напрями. Вони просто перестали слухати одне одного», — один депутат процитував слова президента.
Суперечка зрештою зійшлася до різних бачень того, як вести війну і як виграти її.
Федоров переконаний: Україна може виграти лише завдяки новим асиметричним стратегіям і тактикам. Сирський вважає: це непогано, але традиційні військові структури знають найкраще, як проводити операції.
Генерал не зовсім неправий у тому, що традиційні роди військ усе ще є суттєвими, кажуть джерела, знайомі з напруженням між двома сторонами. І Федоров, схоже, також має нести певну частину відповідальності за неприємні відчуття, які, як видається, між ними виникли.
Однак очевидно, що багато хто вважає: вести конвенційну війну проти росії — програшна ставка, а радикальні стратегії Федорова давали результат.
Наслідки на фронті — і не лише
На цьому етапі незрозуміло, чи вплине звільнення Федорова на стратегію ведення бойових дій. Водночас джерела в Києві застерігають: є ризик, що його наступник — Ігор Клименко, кадровий поліцейський і нинішній міністр внутрішніх справ — дозволить «відкотити» стратегію назад до більш традиційного акценту на людському ресурсі.
Є й глибший ризик, який підкреслює інше українське джерело: коли армія виграє протистояння з її цивільним міністерством оборони, це створює загрозу того, що військові стануть непідзвітними уряду. Це не дуже добре для країни, яка сподівається приєднатися до НАТО одного дня.
Скандал посилив відчуття гостроти ще й тому, що ці двоє символізують різні уявлення про Україну. Після революції 2014 року українці дедалі частіше опинялися у виснажливій важкій боротьбі, аби позбутися авторитарного минулого й прийняти європейську демократію.
У цій оптиці Федоров уособлює молодість, модернізацію і реформи. Він молодий, популярний, цифрово грамотний, без запаху корупції та з підприємницьким підходом.
Сирський, критики якого бачать у ньому радше «радянського маршала», уособлює стару гвардію. І ця репутація не поліпшилася після нещодавніх повідомлень про зловживання та жорстоке поводження з солдатами в 425-му окремому штурмовому полку — підрозділі, пов’язаному з ним.
Тому для частини українців рішення Зеленського стати на бік генерала виглядає для як повернення до старих підходів — попри те, що його обрали в 2019 році саме тому, що він не був частиною старої політичної еліти.
Знайома історія
Хоча зарано оцінювати вплив цього рішення на хід війни, воно вже має глибокий політичний відгук всередині України.
Паралелі вже проводять із рішенням Зеленського прибрати Валерія Залужного — попередника Сирського на посаді головнокомандувача. Залужний тоді став популярним і нетиповим лідером, таким, який перебував на піку власних можливостей.
«Люди вже кажуть це вголос: Залужного теж звільнили у момент його найбільшої успішності і без пояснень для суспільства, чому це відбувається», — каже Луцевич.
«Зеленський хоче вдавати, ніби існує демократична легітимність, але він не пояснює ці ключові рішення. Подивимось, чи він говоритиме про це сьогодні ввечері. Добре, що відбуваються ці протести, якщо вони змусять його дійсно щось пояснити».
