Ось це в Сагайдачному вражає найбільше – непохитна впевненість і системність в усьому, що він робив, його візіонерська затятість – Санченко

Read in Google News!

Досить того, що саме цьому гетьману бійці ЗСУ завдячують зразком доглянутої тактичної бороди, на який можна посилатися в барбершопі: Мені під Сагайдачного! – і все зразу ясно, – в російській армії борода дозволялася від капітана першого рангу, пише український письменник Антон Санченко.

Не ясно, як він сам підтримував свою бороду в барбершопському стані в житті, повному походів на Москву, морських виправ у Варні, таборів і битв. Крім того, саме ошатна борода призвела до того, що в портретній та скульптурній творчості нащадків його прийнято зображати старим дідом – батьком нації. Між тим, на момент смерті від отруйної стріли після Хотинської битви Сагайдачному було всього сорок років. Це вік молодого поета-двотисячника. Артем Полежака на 8 років старший. Втім, що саме він був «батьком козацької нації» заперечити важко.

Хоча, якщо ми ревізуємо вік отих «батьків» селянських повстань в 1920-х, ми теж будемо здивовані. Батьку Ангелу, якого так колоритно грав підстаркуватий Папанов як хитрого неписьменного дядька, було 23 (!) роки. Батьку Зеленому (Терпилу), який скидав комсомольців з Трипільських круч і розривав Переяславську угоду в Переяславі – 33. Батьку Махну в 1917 році було 29.

Ще одна побутова зручність Сагайдачного в тому, що він є гарним прикладом соборності України. Коли якийсь львів’янин починає обурюватися тим, що його в школі примушували вивчати козаччину, до якої свята Галичина не має стосунку, а шаровари на утренніках врізалися резинкою йому в попу, треба просто схопити його за ґудзика й зауважити:

– Тихо будь, Сагайдачний галичанин, – що є правдою, бо він народився у Кульчицях Самбірського району близько 1582 року. Там же в Кульчицях через чотири десятиліття народиться Юрій-Франц Кульчинський, який порятує Відень від османів і навчить європейців пити каву, а через чотири століття, хоч і в Східній Німеччині, а не Кульчицях, народиться ще й генерал Кульчицький, герой війни 14-го року, що все рівно натякатиме на видатну роль цього селища під Львовом в українській мілітарній історії.

В Кульчицях його знали ще не як Сагайдачного, а як Конашевича. Тобто, його батька звали Конан. Теж промовисто, по-шварценеггерівськи. Прізвисько Сагайдачний він отримав уже на Січі від козаків. При чому, українські військові історики, стверджують, що за неперевершені успіхи в стрільбі з лука, а українські бізнесмени – що мав бізнес з виготовлення сагайдаків десь на Волині, таким чином прізвище – його торгова марка. А може вони просто хочуть подражнити військових істориків, бо ті негайно починають на бізнесменів плюватися. Не люблять в нас діловиків.

Навчався він теж не аби де – в Острозькій академії часів її розквіту. Князь Острозький, друкарня Федоровича, Апостол, Буквар, Біблія – всі діла. Ректором був майбутній Константинопольський патріарх, кліриками – світочі красного письменства, які замутили цілу Полемічну літературу на захист православ’я. Писав свій трактат і Сагайдачний – «Пояснення про унію». Ми маємо уявляти, що Острозька Біблія, для коментування і виправлення якої князь Костянтин зібрав цілий науково-дослідний інститут книжників того часу, була першою друкованою православною Біблією – грекам і константинопольцям було якось не до того. Чого вартий був сам «Тренос, або Плач православної церкви» Мелетія Смотрицького, написаний саме в час навчання Сагайдачного в академії (надрукований у польському перекладі в 1610). Смотрицький потім пристав на унію, але нічого такого переконливого вже й не написав. Хіба що «Граматику», за якою вчився Ломоносов.

Тож в нас не має виникати жодних питань, звідки в гетьмана запорожців була така твердість і впевненість у відстоюванні віри православної і війська Запорозького – сам собі МПЗ. Якщо б ми шукали паралелей навчання військового начальника вищих рангів в цивільному університеті, вони легко знаходяться в сучасності. Тема дисертації засекречена, втім у ключових словах якраз є оте МПЗ, а для її захисту знадобилася Одеська юракадемія Ківалова – дещо несподівано після Острозької академії, але що вже тут. Хоча б тут Ківалов пригодився.

Не зупинятимуся довго на військових здобутках Сагайдачного, хоча їх вистачило б на трьох гетьманів. На морі він брав Варну, Трапезунд і Кафу. Особливо Кафу – найбільший невільничий ринок на Чорному морі, і відповідно, місце, де оберталися найбільші гроші. В певні моменти своєї історії Феодосія була більша за Константинополь. Внаслідок дуже продуманої, з відволіканням турецьких сил в інших портах, спецоперації, коли запорожці пересиділи гамір після бою під Очаковом на Тендрівській косі, а вже через кілька тижнів, коли їх ніхто не чекав, перейшли під Феодосію і оволоділи містом вночі – перелізли через десятиметрову стіну й відкрили ворота до порту. Генуезець Гримальді за таке скелелазання отримав князівський титул й князівство Монако. Сагайдачний задовольнився найбільшим кушем, який отримували козаки за всю історію. Досі ніхто не береться навіть порахувати ті піастри. І посадою попечителя Київського братства, у яке він примусово записав усе Військо Запорозьке, й примусив братчиків платити десятину з військової здобичі на утримання Братської школи на Подолі й на друк книжок в Печерській лаврі. Тобто, ми чи не єдина нація, в якій військо утримувало слов’яно-греко-латинську академію, а не військовий ліцей. Ну, це якщо не рахувати, що таким ліцеєм була сама Січ. І навчання козака не вважалося завершеним, поки він не сходив у морський похід. Тож мене не дивує, чому український флагманський фрегат в 1993 році назвали саме «Гетьман Сагайдачний».

Рідко коли звертають увагу на дипломатичні зусилля Січі того часу. Сагайдачний уклав антиосманський союз з Папою Римським та Австрією, й несподівано з мегрельським князем у Грузії й посилав послів до перського шаха. Той навіть пропонував козакам оселитися на якійсь річці між Батумі й Трабзоном – заснувати заморську Січ тисяч на десять козаків. Трохи неясно, чи Іран вже контролював ці землі, чи «здобудете річку в бою», як пізніше Кубань, але показово, що виникла така ідея не в росії, а в Персії. А якийсь абхазький князь укладав з козаками угоду про охорону купецьких суден на Чорному морі. Чи мали вони саме охороняти абхазькі судна, як озброєна залога сучасних ПВК на палубах танкерів під Сомалі, чи мали просто самі не нападати на судна цього князя, зараз вже годі розібратися.

Хай там як, польський король наказав козакам припинити морські набіги на турків, бо не хотів ескалації, і Сагайдачний погодився, виторгувавши за це якісь визнання 10-тисячного козацького реєстру й розширення переліку воєводств, де могли безкарно мешкати козаки, чого січове товариство геть не зрозуміло, і з гетьмана його скинуло. В Сагайдачного було кілька програних виборів і повернень на гетьманат. Він пізнав усі боки військової демократії, але залишився до неї прихильним. Все ж таки це важить – коли твої пропозиції грабувати Трабзон підтримало все товариство. Зовсім не самодержавство, де всі мають підтримувати будь-яку дурню, якщо її висловив король чи цар-батюшка. В цьому і є наш шанс.

Відповіддю на те, чим козакам займатися без грабунку на морях, став похід на Москву 1618 року. Навіть пересування козацьких полків не через Смоленськ, як вимагали поляки, і під який московити стягнули війська, а напряму з Путивля на Москву, щось смутно мені нагадує. Мабуть, нашу Харківську операцію, приховану від кротів. Якби натравити усіх наших військових експертів з Ютубу на коментування наступу Сагайдачного на допомогу заблокованому під Москвою війську польського королевича Владислава, усі ці штурми й облоги Вязьми, Єльця, Шацька, – аж до Арбатських воріт Москви, це було б корисніше, ніж тисячні тиражування слова «контрнаступ» у 2023 році. А може й Курської офензиви. Курськ Сагайдачний обійшов. Штурмував одразу Калугу.

Такий проект «пам’ятних дат» можливий онлайн, як колись дата в дату транслювали в ЖЖ «Журнал» Тараса Шевченка про повернення з заслання на Мангишлаку до Нижнього Новгорода пароплавом по Волзі. Чому ж у країні «Сталкера» й «Козаків» досі нема жодної стратегічної гри з походом Сагайдачного на Москву – питання до МПЗ. Можна навіть гру на гроші, якщо вже військовослужбовці так облюбували онлайн-казино. Нехай за гроші палять кремль – призвичаюються.

Вже наступного року Сагайдачного знову скинули з гетьмана і пішли грабувати турецькі галери під началом його суперника. Це призвело до ескалації. 100-тисячне турецьке військо приперлося на Поділля.

Кажуть, участь козацького війська в битві з турками під Хотином у 1621 році вирішила її долю. Особливо, вміння козаків воювати вночі. Втім і долю самого Сагайдачного також. Поранений отруйною татарською стрілою, він віддав Богу душу в 1622 в Києві.

Але найбільше геній Сагайдачного проявився не у військових, а у державних справах. Про школу я вже писав. У 1620, як опікун Київського братства, він зайнявся також кризовим менеджментом українського православ’я. На той час більшість українських церковних ієрархів (крім двох єпископів) уже перейшли в Унію, і після смерті тих двох тупо не було кому висвятити нових священиків. Ні весілля, ні похорон, ні Великдень відбути. Сагайдачний скористався візитом до Московії Патріарха Єрусалимського Феофана ІІІ, під приводом якихось тьорок з царем Михайлом Федоровичем заслав до Москви посольство, і вони приватно все з патріархом порішали. Вже на кордоні з Україною патріарха зустріла сотня козаків і під охороною доставила до Києва, де блаженніший висвятив на митрополита «козацького ігумена» Йова Борецького і ще шістьох єпископів, і відпустив гріхи усьому Війську Запорозькому. Оце я розумію індульгенція. Цікаво, чи її дія триває досі. Може хоч для Чорних Запорожців. Звертаю вашу увагу на жваву участь у відновленні Київської митрополії саме Вселенських, а не Московських патріархів. І тоді, і тепер. Нам було з кого брати приклад – з Сагайдачного. Він жваво орієнтувався у світовому православ’ї, освіту не проп’єш.

Щоб ви не сумнівалися, Сагайдачний сам очолив посольство до Варшави (хоча гетьманом обрали вже іншого) і пов’язав виставлення 40-тисячного козацького війська на битву проти турок під Хотином з визнанням королем і сеймом української православної ієрархії. І битву ту польсько-козацьке військо ще й виграло.

Ось це в Сагайдачному вражає найбільше – непохитна впевненість і системність в усьому, що він робив, його візіонерська затятість. Він без вагань, наполегливо, невпинно творив і створив козацьку протодержаву – паралельні до всіх державних інституцій ласих до України чотирьох імперій – органи влади: армію, школу, церкву. Все те, що через двадцять років по смерті Сагайдачного підтримало відчайдушний виступ Богдана Хмельницького. І без чого, без цієї підтримки на інституційному рівні, усі попередні козацькі повстання закінчувалися поразкою. Коли кажуть про «діп стейт» мають на увазі щось інше, але саме ось ця «глибинна держава», від якої в певні окупаційні періоди залишалася сама література, дозволила українцям не розчинитися в завойовниках в наступні 300 років, ще й порішати свої нагальні екзистенційні питання (польське, татарське) руками грубої московської воєнщини. Колись потім, в 19 вже столітті, царизм правильно відчував загрозу від безвинної етнографічної Київської громади, яка видавала часописи про «київську старовину». Але розгін легальної Старої громади призвів лише до появи конспіративної Нової громади. З куди як радикальнішими гаслами. Це і був наш «діп стейт» в роки імперської окупації, який за першої ж нагоди обернувся Четвертим універсалом й Центральною радою на чолі з галицьким письменником Грушевським, бо інших українських діячів, не письменників, просто не було в природі. Якщо що, Петлюра був літературний критик. Взірець для бороди Грушевського вже був.

Ну що ж, звісно до цього краще не доводити, але здається знову пора відбудовувати отой «діп стейт». Для початку, з людей, які не крадуть, це наша нова гнана релігія, а там буде видно. Спасибі Сагайдачному за приклад. Це можна робити, не чекаючи на вибори короля в сеймі. Ще кажуть, що він проміняв жінку на тютюн та люльку, необачний, але це не точно.

Якби хто хотів підтримати щосуботні колонки Санченка, номер картки 4149 6090 0636 5110

Читай у Google News!