Сьогодні день народження у Нечуя-Левицького – чи не найбільш “київського” з усіх наших класиків
Read in Google News! 
І ще трохи опікунчої класики вам у стрічку: сьогодні ДН (186 рр.) у Нечуя-Левицького – чи не найбільш “київського” з усіх наших класиків: без кого нам ніколи не відчути й не збагнути, яким був Київ ХІХ ст, пише українська письменниця Оксана Забужко.
Олена Захарченко гарно про це написала, тож я просто скопіюю лінк на її допис нижче – не полінуйтесь зазирнути. Від себе ж скажу, що ніколи не була особливою Нечуєвою фанкою (крім “Кайдашевої сім’ї”, яку, либонь, усі в дитинстві любили!), – але в 2015-му, після того як не стало мами, вперше відчула потребу перечитати “Хмари”.
Мені треба було якось відновити той постійний живий, намацально-кровний зв’язок із старою Україною й її міщанським побутом, який мама мені весь вік була, як виявилось, невловно забезпечувала, – її діди й прадіди належали, згрубша, до одного з Левицькими “соціального кошика”, Нечуй писав “від них і про них”, це був “його” світ – той, де кияни (аж до самого Голодомору) увечері виходили в садок, стелили під квітучими деревами ткані рядна й співали просто неба, доганяючись домашніми наливочками, – і пам’ятаю, як я розплакалась, дочитавши до “карафки синього скла” в подобі ведмедя у домі героєвого дитинства, бо така сама карафка стояла в старому чорному буфеті моєї бабусі по кужелі, я її ВПІЗНАЛА, мов Нечуй вийняв її з надр моєї дитячої пам’яті, обтер і простяг мені на незабудь, поки ХХ століття плакало в мені голосом Вінграновського: “Ні жінки, ні хати тієї нема, /Старі лиш валяються капці…” Ось і для цього – ТАКОЖ потрібна класика: для відновлення зв’язку часів, коли не стає живих його забезпечувати. (Шекспірів Привид знав, щО робить).
Спасибі Вам, Іване Семеновичу. Царствуйте там со святими.
UPD: випереджаючи запитання – ні, дому-музею Нечуя в Києві нема, не шукайте: ту кам’яничку на Пушкінській за театром Бергоньє (нині Лесі Українки), де він жив до самої смерті, було знесено в 1970-ті, в ході щербицької “реконструкції історичного центру” (на її місці збудовано кафе). Починалась епоха агресивної переробки “дому Листовничого” на “дом Булгакова”, довготермінова й далекосяжна кампанія “Кієв – русскій город”, – і Нечуя найбрутальнішим чином викинуто з його міста, щоб не псував картину. Тому для більшості сучасних читачів він і не асоціюється з Києвом, ані навіть із “Двома зайцями”, котрі були римейком його “На Кожум’яках”. І все це нам ще треба буде повертати – шукаючи, кожному, своєї власної “карафки синього скла”…
Пост української письменниці Олени Захарченко тут:
Зараз я вам теж розкажу “сім невідомих фактів” про Нечуя-Левицького:
– він придумав Проню Прокопівну і Голохвастого
– він детально описав сільське самоврядування початку 19 століття, виборного священника якого громада вибирала серед синів покійного батюшки і як це було зламано
– він описав нам детально весь Київ, і це був не руско-офіцерській з тройками, баринями і шубками а щиро-український Киїів, з Подолом, з либідськими мочарами, з перекупками з Вишгорода, що припливали на базар човнами, розказав про те, що частина парку на Володимирській гірці називалась “дитяча” там були тільки няньки і діти, їхні ігри, вічний лемент або про те, що в Києво-Могилянській академії ще в 19 столітті збергіалась зала для вистав яка називалась “вертеп” але вистав вже не було, туди бігали випивати студенти або ночували гості
– він описав маргінальне киїівське дно – шахраїів різних мастей і їхні шахрайські схеми, злиднів-прохачів і як вони працюють і схеми обману, і росіян, які були там найбільші злодії
– він показував жінок не пасивними стражденницями а активними, підприємницькими, вільними, і навіть якщо все було зле в них в житті вони знайдуть вихід
– він дуже детально показав русифікацію, Інститут Благородних дівчиць де всі “класні дами” стогнали, що розносять культуру на тупі аборигени, показав старих багатих дідичів-панів, українців, їхні старі будинки на Липках і їх діток які вже шваргочуть по-московськи
– він був чудовим психологом, прекрасно розумів людей, можливо школа старих українських священників, що вчились вдома в старших, і працювали народними психологами
Читай у Google News! 