“Математики, що нагнули кремль”. Історія врятування французькими математиками українця Леоніда Плюща з радянської психушки

Read in Google News!

На 27.11 в Парижі оголошено т.зв. “передпрем’єру” важливого док. фільму – “Математики, що нагнули кремль”. Нарешті буде представлено повну історію врятування французькими математиками українця Леоніда Плюща з радянської психушки. Дуже сподіваюсь побачити цей фільм по українському ТБ – що, припускаю, стане можливим щойно після Перемоги. А чому так – на те треба трошки довгочиту, пише українська письменниця Оксана Забужко.

Репресії 1960-1970-х у незалежній Україні довгий час залишались практично цілковитим табу для дослідників – архіви КГБ по цьому періоду було знищено спец. наказом КГБ СРСР ще в 1990 р. (тільки в столиці Литви, з усіх тодішніх “республік”, демонстрантам вдалося захопити садибу КГБ і зупинити процес знищення: завмерлий станок, де з одного боку вкладалися папки зі справами, а з другого витікала білою рікою паперова стружка, нині експонується у Вільнюському Музеї окупації). Довший час рамки історичного наративу по цьому періоду в нас були визначались підозріло негайно (ще в 1995-му, без використання архівів КГБ!) виданими працями сумнозвісного “академічного крота” Г. Касьянова – того самого багатолітнього “борця з Голодомором”, який відкрито спалився як аґент ФСБ щойно за місяць перед рос. вторгненням (зарано настроївшись на бліцкріґ і вже благополучно “леґендований” у Європу як “український історик”, поспішив похоронити Україну на вебінарі “Российского исторического общества” під головуванням “лічно” Наришкіна). Книжка Г.Касьянова про український рух 1960-х називалась “Незгодні” і закріплювала за рухом “дискурс перестройки” – мовляв, укр.шістдесятники, так само як і московські (тільки, річ ясна, у нас “труба поніже, дим пожиже”!), – це “дєті ХХ с’єзда”, що їм дали “зверху” свободу й “відлигу”, а потім відібрали, і вони були з цим “незгодні”.

Що це, м’яко кажучи, не зовсім правда й натягування московської сови на укр. глобус, почало прояснятися щойно вже в нашому столітті (коли “шістдесятник” Василь Овсієнко, Царство йому небесне, пішов методом “польового дослідження” й записав понад півтори сотні інтерв’ю з зацілілими учасниками руху). Після Помаранчевої революції відкрито доступ до архівів, почасти повипливала й документація по спецоперації “БЛОК”, в т.ч. й деякі зацілілі справи ув’язнених укр. дисидентів, – стала проступати й історична логіка, і масштаб цього нашого “Задушеного Відродження” (термін І. Драча) як чергового геноциду, “зачистки” активної частини укр. суспільства, недобитої катастрофою сталінщини… ґ

А проте взагальнюючих іст. досліджень, які окреслювали б цілісну картину, по цьому періоду не з’явилося й досі – і та сама “касьяновщина” досі рулить що в підручниках, що в працях молодих істориків, – і от уже в книжці Радка Мокрика з невиправдано претензійною назвою “Шістдесятники: Бунт проти імперії” Леоніда Плюща недбало згадано як “російськомовного дисидента єврейського походження” (насправді і не “російськомовний”, і не “єврейського походження”, але саме такою була методичка КГБ, запущена серед укр. інтеліґенції проти Плюща в 1970-х рр. після його виїзду до Франції: мовляв, випустили, бо єврей, – з усіх сторін досконалий прийом для ізоляції, ще й антисемітизм потеребити можна!), – звісно, гебні треба було якось прикривати свій прокол, отож про правдиву історію звільнення українського математика французькими і вибухлий з того “бунт проти імперії” західних “лівих” (моє покоління ще пам’ятає, як люто рад. пропаґанда лаяла “буржуазних ревізіоністів”!) досі українці не мали звідки взнати: читайте, Іване Івановичу, журнал “Огоньок” (закреслено) газету “Бульвар” і не вийожуйтесь.

Це й називається – контроль за інформацією (історична пам’ять є її частиною). І вимирання старих гебістів, що його обіцяли були нам соціологи-оптимісти як буцім “природний розв’язок” проблеми, ні від чого не рятує: толочків заступають касьянови, а касьянових – мокрики, котрі (як і їхні читачі) можуть уже бути й несвідомі того, що тиражують наративи рос. спецслужб, – але тема й далі лишається під контролем цих останніх. Ми все ще “в Матриці”.

Тому така важлива поява у Франції цього фільму (режисер працював над ним не один рік, копав, знаю, преґрунтовно). Українці, хто в Парижі, – зверніть увагу (офіційна прем’єра буде в лютому). Ну а хто в Україні – читайте наразі “У карнавалі історії” самого Леоніда Плюща: одне з украй небагатьох першоджерел, виданих у нас по цьому періоду (навіть “Інтернаціоналізм чи русифікація?” І.Дзюби окремою книжкою в Україні не купите, не кажучи вже про менш знакові тексти того часу; навіть отих півтори сотні інтерв’ю, записаних Василем Овсієнком, досі не видано окремим збірником…)

Видираймося з Матриці.

Читай у Google News!