Георгій Гамов – той, хто побачив початок Всесвіту

Read in Google News!

19 серпня 1968 р. у містечку Боулдер, Колорадо від поширеної  хронічної хвороби печінки помер американський фізик-теоретик і космолог українського походження Джордж Гамов (George Gamow). Утім, і донині він домінує над університетським містечком – сьогодні нове покоління вчених і студентів служить науці в Космічному центрі “George Gamow Tawer” (“Вежа Георгія Гамова”), збудованому на території Колорадського університету, пише Олександр Рудяченко для ukrinform.ua.

Кажуть, він спалахнув сліпуче і занадто рано, а згорів у 64 роки – теж занадто рано… Тим не менше, у 24 роки Джордж Гамов виконав роботу майже нобелівського рівня – за допомогою квантової теорії пояснив альфа-розпад (пов’язаний з випусканням двох протонів і двох нейтронів), отримавши гарні кількісні підтвердження ідеї тунельного ефекту і тим самим показавши: елементарні частки – навіть з невеликою енергією – здатні залишати ядро. У 26 років Георгія Гамова колеги визнали провідним фахівцем у галузі ядерної фізики, а в 28 років він став членом-кореспондентом Академії наук СРСР, наймолодшим за всю історію її існування.

Світове визнання хлопак із “трійки мушкетерів” здобув за розробку теорії “Гарячого Всесвіту”, іменовану на Заході теорією “Big Bang” (“Теорія Великого Вибуху”), тобто походження Всесвіту, а також – за розрахунок генетичного коду, чим відкрив самі способи передачі спадкової інформації. Тепер безцінний науковий спадок Георгія Гамова належить людству. А нам, українцям, що з того належить? Хоча б належить пам’ятати, пишатися та всіляко шанувати  нашого геніального земляка.

Саме цей космолог розставив пріоритети, вчитайся:

– На створення атомів знадобилося менше години; кілька сотень мільйонів років пішло на те, щоб зробити зірки і планети, але довелося витратити п’ять мільярдів років, щоб створити людину!

*   *   *

Американський фізик українського походження Георгій (Джордж) Антонович Гамов народився 20 лютого (4 березня) 1904 р. в Одесі в збіднілій дворянській родині. Син став довгоочікуваною дитиною, адже народився на 19-му році шлюбу подружжя вчителів. Може, тому на світло денне Георгій з’явився у результаті кесаревого розтину, виконаного породіллі просто на письмовому столі батькового кабінету в просторій чотирикімнатній квартирі на вулиці Херсонській, 17 (нині – Пастера).

Антон Гамов

Його батько, росіянин Антон Михайлович Гамов (1863-1938), викладав у 1888-1913 рр. російську мову та літературу в Одеському реальному училищі Святого Павла, що знаходилося на Лютеранському провулку, 2. Він дослужився до рангу статського радника, що відповідав військовому званню генерал-майора. Серед учнів А.М.Гамова був дев’ятирічний Левко Бронштейн, один з майбутніх вождів більшовицької революції Лев Троцький, якого  педагог всіляко вишколював.

Наприкінці государевої служби (1913) А.М.Гамов отримав максимально можливу пенсію в розмірі 2900 рублів на рік; більше за цього викладача в училище ніхто не здобув. Були то чималі гроші. Наприклад, утримання його дружини складало лише 400 руб. У 1895 р. Антона Михайловича Гамова нагородили орденом Святого Станіслава ІІІ ступеня, а в 1909 р. – орденом Святої Анни ІІ ступеня. За батьківською лінією більшість предків Гамова були військовими, а дід – полковник Михайло Гамов, навіть обіймав посаду коменданта Кишиніва. г

Олександра Гамова

Мати, українка Олександра Арсеніївна Гамова (у дівоцтві – Лебединцева; 1865-1913), походила з сім’ї настоятеля Одеського кафедрального Преображенського собору, члена Херсонської духовної консисторії, протоієрея А.Г.Лебединцева. Свого часу типове прізвище Лебединець було ганебно русифіковане. По закінченні жіночої гімназії першого розряду пані К.М. фон Гауеншільд-Кларк молода вчителька викладала у 1892-1913 рр.  історію та географію у жіночій гімназії С.І.Відінської (нині – Одеська середня загальноосвітня школа №50). 15 травня 1913 р. Олександра Арсеніївна померла. Тоді Юрі, як сина кликали в родині, виповнилося лише дев’ять.

Рід неньки сходив до нащадків запорізьких козаків, але переважна більшість чоловіків за материнською лінією служили на духовній ниві. З-поміж козацьких священиків слід назвати священика київського Подільського Свято-Успенського собору Петра Лебединцева (1819-1896), котрий 7 (19) травня 1861 р. відслужив у Києві панахиду над труною Тараса Шевченка. Виняток, хіба що, складали автор низки підручників з алгебри початку XX століття, відомий український математик, педагог-новатор Костянтин Феофанович Лебединцев (1878-1925) і брат у перших Георгія Гамова, народоволець-терорист Всеволод Лебединцев (1831-1908), якого стратили за спробу замаху на міністра юстиції Івана Щегловітова.

*   *   *

Про покійну матір у Георгія Гамова зберегтися куці спогади.

У неформальній автобіографії “Моя світова лінія” (“My World Line, An Informal Biography” 1968) вчений-дослідник згадує, як Олександра Арсеніївна читала йому в сім років… Жуля Верна та французького астронома Каміля Фламаріона. І відтоді він мріяв про польоти на Місяць, а набір олов’яних солдатиків засунув під ліжко. Тим часом тато, Антон Михайлович, чинив більш прагматично і заохочував сина до фізики, астрономі та біології. Георгій Гамов не без іронії пригадував:

– Уже в той час я виконав деякі експерименти з фізики. Наприклад, намагався сконструювати електричний дзвінок, приєднавши звичайний маленький дзвіночок, схожий на той, що брякає на олені Санта Клауса, – до електричної батареї.

Подаровані батьком телескоп і мікроскоп учень Одеського реального училища імені В.А.Жуковського, розташованого на вулиці Херсонській, 26, від 1913 р. зуживав за призначенням. Початкуючий атеїст не лише спостерігав за кометою Галлея, але за допомогою мікроскопа спростував… церковну догму перетворення під час причастя червоного вина і хліба на кров і плоть Спасителя. Пізніше винахідник зізнавався:

– Це був експеримент, що перетворив мене на вченого.

Змалку не лише педагоги, але й “реалісти”-однолітки вважали хлопчину розумником. Зокрема один із однокласників пригадував:

Маленький Юрко

– Гамов добре розумівся на математиці, фізиці і тригонометрії. Коли ми вивчали алгебру, вдома він студіював диференціальні рівняння.. Був випадок, коли Юрко взяв аркуш паперу, намалював Землю та вивів формулу розрахунку польоту… на Місяць. Він вважав, коли подолати земне тяжіння, опір зорельоту зникне, а діятиме місячне тяжіння. Все це діялося на великій перерві – під час “вікна” у заняттях.

Цікаво, а як ставилися до юного дослідника викладачі? Переказують, учитель математики цього “реаліста” майже не питав, а звертався – іноді, начебто знехотя:

– А що, Гамов, скажете з цього питання? – Із фізикою діялося так само. Як, власне, і з іноземними мовами. Пізніше, заповнюючи анкету, фізик-теоретик стверджував:

– Читаю і перекладаю зі словником – із давньогрецької, читаю і можу порозумітися – французькою, володію вільно – німецькою, англійською, данською.

*   *   *

Буремна епоха редагувала підліткові фантазії.

Уявляєте, юність гімназиста Юрка Гамова років громадянської війни?

– Пам’ятаю день, коли я читав книгу з геометрії Евкліда біля вікна в нашій квартирі. Раптом віконне скло розлетілося на друзки від ударної хвилі артилерійського снаряда, що вибухнув на сусідній вулиці… Зранку ми вистромлювали з підворіття голови, щоб дізнатись, яка у нас влада – білі, червоні, зелені, греки, англійці.

У лютому 1920 р. в Одесі була остаточно встановлена влада Радянська, і колись заможну сім’ю обсіли жахливі злидні. За причин матеріального характеру довелося пенсіонеру А.М.Гамову знову викладати, хоча цього разу – у профтехшколі “Метал IV” імені Л.Д.Троцкого, організованій на базі… Реального училища Святого Павла. Колишній статський радник віку доживав самотньо, практично – у злиднях.

Навесні 1938 р. Антон Михайлович Гамов звів рахунки з життям. Ймовірно, трагічне рішення у 74-річного педагога визріло під впливом загальної ситуації в країні і зухвалої кампанії, спрямованої на цькування його єдиного сина. Того ж року Г.А.Гамова позбавили звання члена-кореспондента АН СРСР, яке той отримав шістьма роками раніше. Тільки через 52 роки, в 1990 р., видатного вченого поновили у членстві Академії наук СРСР.

*   *   *

Та наперед не забігатимемо… Закінчивши в 1920 р. семикласний курс Одеського реального училища імені В.А.Жуковського, Георгій Гамов не думав залишати Україну. Хоча патріотизм був тут ні до чого… Із приходом більшовиків у 1920 р Новоросійський університет разом з іншими університетами України були розформовані, а відродився вуз під ім’ям Одеського університету лише… у 1933 р. Задушити нескорену республіку москва намагалася не лише фізичним Голодомором, але й інтелектуальним.

Довелося юнакові у 1922 р. вступати на математичне відділення у новостворений… Одеський фізико-математичний інститут, що розмістився в головній будівлі колишнього університету на вулиці Петра Великого, 2. Щоправда, працювали в новому вузі колишні університетські викладачі: ординарний професор, завідувач (1906-1922) кафедри фізики Микола Петрович Кастерін (1869-1947), поки його не забрали в Москву, до Інституту біофізики; професор, завідувач кафедри математики Самуїл Йосипович Шатуновский (1859-1929), котрий читав вищу алгебру; професор, дійсний член Науково-дослідного інституту математики та механіки МДУ Веніамін Федорович Каган (1869-1953), котрий викладав багатовимірну геометрію.

Розвиваючи абстрактне мислення, одного разу на лекції з вищої алгебри професор Шатуновский запитав: – “Що вийде, якщо помножити п’ять візників та три підсвічники?” Правильна відповідь студентів спантеличила: – “П’ятнадцять візників-підсвічників”. Як зізнавався пізніше Георгій Гамов:

– Це було моє перше знайомство з основною ідеєю аналізу розмірностей (фізичне моделювання процесу – О.Р.), що вплинуло на  всю мою подальшу роботу в науці.

*   *   *

Це були улюблені викладачі; решта предметів викладалася убого. Скажу більше, фізику як курс в Одеському фізико-математичному інституті, взагалі, не подавали; голова фізичного відділення вузу, професор М.П.Кастерін відмовлявся читати лекції, посилаючись на відсутність приладів та асистента з демонстрації дослідів… Окрім іншого, заважали побутові незручності…

Ширяючи в емпіреях, майбутні математики побутовою жахливістю не переймалися. Як пригадував Георгій Гамов у неформальній автобіографії “Моя світова лінія”:

– Лекції професор Каган зазвичай читав вечорами, і завжди слід було побоюватися, що аудиторія не освітлюватиметься: через обмеження електрику часто вимикали. Тим не менш, Веніамін Федорович продовжував заняття, посилаючись на те, що однаково багатовимірні фігури не можна намалювати на двовимірної дошці.

Тим часом, чимчикуючи до аудиторії, студенти і професор мали перелазити через залізну огорожу, що оточувала університетське містечко, – вечорами, коли воротар йшов додому, нікому було відчинити браму. Тож, проходячи університетськими коридорами, вони освітлювали собі шлях свічками. Утім, невеличка групка студентів, яка пережила ці незручності, отримала відмінні оцінки на заключному іспиті.

– Це доводить, – зробив висновок професор Каган, – що уява важливіша за освітлення.

*   *   *

Розумієте чому, у Юрка Громова виникла ідея їхати навчатися до Петроградського університету? До всього ж, розголос про нову фізичну школу докотився до Одеси. І тоді Антон Михайлович Гамов продав усе фамільне срібло та придбав синові залізничний квиток. Утриманство Юрка не влаштовувало…

 Готуючись до від’їзду,  першокурсник Гамов заздалегідь почав підробляти, де тільки було можна. У 1922-1923 рр. він викладав фізику і математику в міській мистецькій школі, а ще – трудився обчислювачем в Одеській астрономічній обсерваторії. Дорога до знань брукована окрайцями черствого хліба.

В Одеській обсерваторії Юрко почав відвідувати астрономічний гурток, створений директором закладу, професором Олександром Яковичем Орловим (1880-1954).

Ті заняття відвідували й інші представники талановитої молоді: майбутній творець багаторазового ракетно-космічного комплексу “Енергія” – “Буран” Валентин Глушко (1908-1989), котрий листувався зі засновником ракетобудування та сучасної космонавтики Костянтином Ціолковським та проектував космічний корабель, що мав використовувати для польоту… сонячну енергію, а також – видатний дослідник змінних зірок – “поет зоряного неба” Володимир Цесевич (1907-1983) та інші.

*   *   *

В Одеському фізико-математичному інституті талановитий студент провчився лише один рік. Незадоволений загальним рівнем викладання у липні 1922 р. Георгій Гамов перевівся до Петроградського університету. Лекції там читав автор першої нестаціонарної (розширеної) моделі Всесвіту, професор математики, справжній геній Олександр Олександрович Фрідман (1888-1925). Він першим побачив помилку в теорії Ейнштейна і ще в 1924 р. в холодній аудиторії пояснив студентам:

– Всесвіт не статичний, він розширюється….

Георгій Гамлов (ліворуч угорі), Лев Ландау, Дмитро Іваненко та їхня група інтелектуалів “Джаз-банда”

Ідея полонила 19-річного одесита; друге потрясіння викликала теорія відносності Альберта Ейнштейна, з якою першокурсник познайомився у  1923 р. У місті на Неві, як у другій столиці СРСР, науковий рівень був значно вищим. Його однокурсниками стали (у майбутньому) відомі фізики: довгий худорлявий бакінець із непокірним кучерявим волоссям – Лев Ландау (1908-1968) та гладенький полтавчанин Дмитро Іваненко (1904-1994), котрий нагадував французьку здобну булочку. Тріо на чолі із Георгієм Гамовим склало неформальну групу інтелектуалів “Джаз-банда” або: “Джо-банд”.

Безжурна “трійця мушкетерів” новітньої радянської фізики обрала собі відповідні космополітичні прізвиська: Дау (прізвище Ландау до прізвиська скоротив Гамов помітивши, що перша частина “Лан” – l’âne, французькою значить “віслюк”), Дімус (той часто цитував “Фауста” Гете, особливо – рядки, де згадувався Нострадамус, утім, першу частину скоротили, відкинувши “Ностра” і замінили “а” на “і”, – от і вийшло “Дімус”) та Джонні (Джо). Коли ж до компанії приєднався вінничанин Матвій Бронштейн (1908-1968), його перейменували на Абата.

*   *   *

Діставалося від розвеселих і розумних колег і самому Георгію Гамоу. Через нереально височезний зріст (192 см), худорлявість, короткозорість та тонкий високий голос став він “канаркою на десятому поверсі”, як пожартував англійський фізик Рудольф Пайерлс (Rudolf Ernst Peierls; 1907-1995). Тим часом Джонні вигадував і вигадував складні махінації, щоб ошукати чи ввести в оману друзів.

Одного разу він розповів “трьом мушкетерам”  про цікаву молоду теоретикесу з МГУ на ім’я Стелл. Підготувався Георгій ґрунтовно: показував її листи, а коли колега приїхала з Москви, запропонував познайомити її з друзями в Маріїнському театрі. На якусь театральну прем’єру їм довелося спеціально викупити цілу ложу. За півгодини “Стелла” виявилася переодягненим у жіночу сукню студентом з тієї ж “Джо-банди”, але з фантастичною психологічною підготовкою.

Квартет розумників видавав рукописний журнал… “Покидьки фізики”, що згодом перетворився на солідний часопис “Фізики жартують”. Влаштовували вони не тільки “Паради дотепності”, але й наполегливо обживали передній край науки ХХ століття, постійно ознайомлюючись із зарубіжною науковою літературою, публікуючи в зарубіжних виданнях перші наукові роботи. Ними водила пристрасна любов до науки. Про новини сучасної фізики “четверо мушкетерів” дізнавалися з журналів у численних бібліотеках. В одній із них, Боргманівській, названій на честь професора І..І.Бортмана – 23 вересня 1924 р. Джонні та Дімус настільки захопилися дискусією, що не помітили, як почалася… грандіозна повінь! Тоді вода у Неві піднялася на 380 сантиметрів вище норми. Тож із Петропавлівської фортеці “двійко мушкетерів” ледь встигли перебігти через Палацовий міст.

Їхнім слоганом стало: “Не бути знаменитим – некрасиво”. І справді всі “четверо мушкетерів”, до яких також долучилися тбілісець Віктор Амбарцумян (1908-1968; він же – Абрамчик) та корінний петербуржець Андрій Ансельм (1905-1908),, – стали по-справжньому знаменитими. Що ще варто знати? Як і належить генію, молодий одесит  навчався блискуче, але кульгав із двох найважливіших для радянських фізиків дисциплін – Конституції СРСР та історії Світової Революції.

*   *   *

Вони не тільки подавали надії, скільки задавали тон у сучасній вітчизняній фізиці. Зокрема на початку 1928 р. “троє мушкетерів”: Джонні, Дімус та Дау, – опублікували в часописі Російського фізико-хімічного товариства статтю “Світові постійні і граничний перехід”, де грайливо визначили… ієрархію фізичних теорій на основі системи фундаментальних констант – швидкість світла, гравітаційна постійна і постійна Планка. Попри те, що самі автори: Гамов, Ландау та Іваненко – вважали наукову роботу… жартом і ніколи на неї не посилалися, із часом стаття привернула увагу дослідників свіжими ідеями, що стосувалися фундаментальних основ фізики і принципів її розвитку. Цікаво, що рукопис “Світові постійні і граничний перехід” був створений як подарунок… до Дня народження “Міс фізфаку ЛДУ”, майбутнього професора ЛДУ Ірини Сокольської.

Жарти-жартами, та під час навчання в університеті студент Гамов також мав дбати про себе, заробляючи у недешевій Північній Пальмірі на життя. Він працював метеорологом в Державному лісовому інституті (1922-1923), завідував польовою метеорологічною обсерваторією 1-ї Артилерійської школи (1923-1924), де також викладав фізику. У жовтні 1924 р. засновник і перший директор (1918-1932) Державного оптичного інституту Дмитро Рождественський (1876-1940) запросив студента позаштатним співробітником до свого накладу, де за участі здібного студента розроблялася методика оцінки… якості скла та вивчалася аномальна дисперсія світла у парах калію.

Лев Ландау

Де мешкав тоді наш земляк? У гуртожитку? Ні… На квартирі у  Лева Ландау, куди прохав надсилати йому кореспонденцію за адресою: Ленінград, вул. Троїцька, 29, кв. 41. Разом із тим, у той період Георгій Гамов опублікував перші наукові статті з теоретичної фізики. Про що вони свідчили? Він не був ні великим математиком, ні великим фізиком, але мав розум, здатний зрозуміти Всесвіт. Здається, це більш важливе за прорив в одній із точних наук. Про талант і працездатність студента, котрий університетський курс прослухав… за три роки, говорили поважні викладачі. Тож, одностайним було рішення про необхідність закордонного стажування Гамова Г.А. в одному із центрів теоретичної фізики .

*   *   *

Зрештою, 22-річний аспірант Георгій Гамов отримав державну стипендію. У це важко повірити, але два роки довелося чекати… на відповідні документи від Народного комітету просвіти СРСР. Лише в червні 1926 р. пароплавом він відплив до німецького порту Свінемюнде, аби потім дістатися півдня Саксонії – на нього чекало стажування в Геттінгенському університеті (Georg-August-Universität Göttingen), земля Нижня Саксонія, що вважався у світі провідним центром квантової механіки. Лекції тут читали “королі та крон-принци сучасної фізики”: Альберт Ейнштейн, Нільс Бор, Макс Планк, Марія Кюрі, Норберт Вінер.

Вражав повсюдний пієтет до науки. Здавалося, навіть власниці пансіонів у Геттінгені пишалися своєю доброчинністю – студентам вони давали гроші в борг і часто-густо не вимагали кошти повернути. Офіціанти не поспішали ні витирати з обідніх столів наспіх накидані формули, ні викидати списані професорами та учнями серветки. За  милою традицією, якій понад два століття, навіть старшокурсники тут натхненно виспівували “Gaudeamus” і перед важливими іспитами ніжно цілували бронзову статую дівчини Лізи, що на центральному майдані пасла своїх бронзових гусей. І, знаєте, ніяким не перебільшенням вважався напис на будівлі міської ратуші:

– Ніде немає життя краще, ніж у Геттінгені.

Незалежний у поглядах одесит і тут залишився самим собою.

Макс Борн

Відвідуючи семінар директора Фізичного інституту Геттінгенського університету, фізика-теоретика і математика, одного з творців квантової механіки Макса Борна (Max Born; 1882-1970), українець швидко визначився із темою, коли науковий керівник запропонував узяти… будь-яку невирішену теоретичну проблему, За основний напрямок аспірант ЛДУ вибрав теорію атомного ядра, а підтемою – проблему альфа-розпаду, тобто одного з чотирьох видів радіоактивності.

Окремо слід сказати про наукове оточення, в якому опинився наш молодий земляк. Починаючи з 1925 р., саме в Геттінгенському університеті працювали видатні дослідники, які через невеличкий проміжок часу стали найактивнішими учасниками атомної гонки. Маю на увазі найбільших фізиків-теоретиків ХХ століття, німця Вернера Гейзенберга (Werner Karl Heisenberg; 1901-1976) та американця Роберта Оппенгеймера (Julius Robert Oppenheimer; 1904-1967).

*   *   *

За підсумками стажування у Геттінгенському університеті Георгій Гамов написав та у липні 1928 р. надрукував у науковому часописі “Zeitschrift für Physik” (“Фізичний журнал”) першу визначну дослідницьку працю – про альфа-розпад, де доводилося: частки, навіть із невеликою енергією, можуть з певною ймовірністю вилітати з ядра; йшлося також про потенційний бар’єр атомних ядер і, так званий, тунельний ефект.

Але, попри це, він вів своєї. Для початку у власній науковій статті 22-річний дослідник із СРСР не погодився з висновками… британського фізика, “батька” ядерної фізики та лауреата Нобелівської премії Ернеста Резерфорда (Ernest Rutherford; 1871-1937) щодо розсіювання альфа-часток в урані. Запропонована молодим фізиком-теоретиком формула описувала можливість хвиле-механічного проникнення, що, в свою чергу, відкрило іншим колегам теоретичне обґрунтування альфа-розпаду ядер і перетворило одесита на… вченого світового рівня.

Просто в голові не вкладалося, що якийсь хлопчисько відкрив квантову природу альфа-розпаду, одного з найзагадковіших явищ ядерної фізики. Згодом десятки відкриттів, що ґрунтувалися на Гамовській теорії тунелювання, були вшановані Нобелівськими преміями. Слава – дамочка примхлива і не завжди поштива. Що там казати про “New York Times”, успіхи Г.А.Гамова в яскравих фарбах розписала центральна партійна газета “Правда”.

*   *   *

Нільс Бор

Відтоді тримати зоряний статус йому допомагало життя. Зокрема, повертаючись із службового відрядження з останніми $10 у кишені, у Копенгагені у вересні 1928 р. українець зустрівся з датським фізиком-теоретиком, одним із творців сучасної фізики, лауреатом Нобелівської премії Нільсом Бором (Niels Henrik David Bohr; 1885-1962). Після зустрічі знаєте, що зробив метр? Член більш як 20 академій наук світу посприяв, аби колезі з Одеси негайно надали Карлсберзьку стипендію датської Королівської академії наук і мистецтв, на яку перспективні зарубіжні науковці стажуються за кордоном.

Це дозволило Георгію Гамову вчасно не повертатися за “залізну завісу”, а вирушити до Великобританії, аби відвідати Кавендіську лабораторію (Cavendish Laboratory) фізичного факультету Кембриджського університету (Department Of Physics At The University Of Cambridge) та особисто познайомитися з лордом Ернстом Резерфордом.

За два місяці він повернувся до Копенгагена – “три дні у кризі Північного моря”, але до невпізнання змінився. Стажуючись за кордоном, всіма фібрами душі українець всотував європейську культуру та ментальність, поглибив володіння іноземних мов, почав брати уроки гри в гольф, відкрив рахунок в банку, куди надійшов перший гонорар за наукову публікацію. На власному мотоциклі він разом зі новим товаришем, майбутнім “батьком водневої бомби”, американським фізиком угорського походження Едвардом Теллером (Еdward Teller; 1908-2003) подорожував Данією. Дотепний ерудит, прекрасний оповідач, переконливий популяризатор науки Георгій Гамов швидко зажив слави у середовищі європейських фізиків.

*   *   *

Та реальність повернула його на грішну землю, коли по закінчення терміну стажування влітку 1929 р. довелося повернутися до “тюрми народів”, де одним-єдиним незаперечним академіком була і залишалася Партія. Звітуючи про підсумки роботи за кордоном, високо оцінені науковою спільнотою СРСР, аспірант Ленінградського університету ніби відкрив у Країні Рад нову сторінку сучасної фізики – квантову механіку. Про молодого фізика наукові досягнення у 1928 р. пролетарський рапсод Дем’ян Бєдний утнув вірша “До атомов добрались”:

– С.С.С.Р. зовут страной убийц и хамов / Недаром. Вот пример, советский парень, Гамов, / – Чего хотите вы от этаких людей / – Уже до атома добрался, лиходей.

Невдовзі аспірант ЛДУ знову вирушив до Європи, але навесні 1931 р. 27-річний стипендіат – тепер Рокфеллерівського фонду ($120 на місяць), завершив наступне стажування, організоване також Нільсом Бором. Він повернувся до міста на Неві, де включився в дослідження з ядерної фізики, що почали проводитися в Радієвому інституті, Фізико-математичному інституті (ФМІ) та Ленінградському університеті. Сам професор Абрам Іоффе запросив колишнього одесита консультантом новоствореного Відділу фізики ядер Ленінградського фізико-технічного інституту.

Отже, наукова кар’єра розвивалася бурхливо. Деякі наукові відкриття йому хотілося оприлюднити у власній доповіді на І Міжнародному науковому конгресі із питань будови атомного ядра. На жаль, поїздка 11-18 жовтні 1931 р. молодого фізика до Риму, куди його особисто запросили Нільс Бор, Марія Кюрі, Енріко Фермі, Вольфганг Паулі та інші світочі сучасної фізики – не відбулася… Георгій Гамов просто не дістав дозволу на поїздку за кордон. Попри це його доповідь – “Квантова теорія будови ядра”, на прохання автора зачитав на науковому зібранні його колега по Копенгагену, німецький фізик Макс Дельброк (Max Ludwig Henning Delbrück; 1906-1981). Попри всі ці негаразди, за підсумками Римського тижня статтю радянського вченого включили до збірки матеріалів Конгресу.

Що цікаво, відмовили 27-річному науковцю за совковим принципом – як показовий ідеологічний демарш СРСР проти Заходу. Саме з огляду на те, що кількома місяцями раніше Королівська Прусська академія наук (Königlich-Preußische Akademie der Wissenschaften)… не запросила на Конгрес пам’яті Гегеля групу радянських вчених!

У подібні нісенітниці не хотілося вірити, але… У 1932 г. Георгію Гамову відмовили у науковій поїздці до Сполучених Штатів, куди молодого фізика офіційно запрошував Чиказький університет (University Оf Chicago). Квантова механіка для нього перетворювалася на механіку покори.

*   *   *

Оселившись у високому світі чистої науки ХХ століття, надихаючись першими фаховими успіхами у середовищі зарубіжних колег, Георгій Гамов і Лев Ландау, котрий нещодавно повернувся після наступного стажування у Нільса Бора в Копенгагені, у 1932 р. взялися рішуче критикувати досягнення попереднього покоління науковців і дедалі частіше вимагали створити в СРСР Інститут теоретичної фізики. Партія чхати хотіла на забаганки молодих фізиків – подібні ідеї, як то кажуть, були не на часі. Щоб закрити тему, скажу: омріяний першовідкривачами Інститут теоретичної фізики імені Л.Д.Ландау в Радянському Союзі з’явився лише у 1964 р. Та й то, після автотрощі, жертвою якої 7 січня 1962 р. став видатний радянський фізик-теоретик. Науковий заклад заснували у Черноголовці за 4 км від Москви вимушено: щоб, бодай якось, зберегти національну наукову школу Л.Д.Ландау.

Тим часом, не витримавши цькувань та посварившись із академіком А.Ф.Іоффе, якого він у гріш не ставив, Лев Ландау залишив Ленінград та переїхав до столиці тодішньої Української СРР – Харкова. У 1932-1937 рр. він очолював теоретичний відділ Українського фізико-технічного інституту (УФТІ) та завідував кафедрою теоретичної фізики на фізико-механічному факультеті Харківського механіко-машинобудівного інституту. У Партії було власне альфа-тунелювання. Льва Давидовича заарештували 28 квітня 1938 р. У в’язниці він скнів рівно рік, а звільнили фізика-теоретика лише завдяки листу на його захист від Нільса Бора та особистому втручанню Павла Капиці, який взяв безневинного арештанта “на поруки”.

Колишньому “другому мушкетеру” – українцю Дмитрові Іваненку, не менш пощастило із Совком. У 1933-1935 рр. він служив професором, завідував кафедрою фізики Ленінградського педагогічного інституту імені М.М.Покровського. Проте… 27 лютого 1935 р. вченого, котрий за ніч перетворився на “соціально небезпечний елемент”, заарештували й постановою Особливої ​​наради при НКВС СРСР від 4 березня 1935 р. засудили до трьох років позбавлення волі. Потім Д.Д.Іваненка етапували з Ленінграду і Карагандинський виправно-трудовий табір. Оце і вся вам була квантова механіка.

У ніч на 1 серпня 1937 р. співробітники НКВС ввалилися з ордером на арешт до ленінградської квартири ще одного “мушкетера” – Матвія Бронштейна, та “агента іноземної держави” там не знайшли. Заарештували професора Ленінградського політехнічного інституту 6 серпня 1937 р. в Києві, в будинку батьків. Невдовзі Абата включили до розстрільного списку “Ленінградська область” від 3 лютого 1938 р., затвердженого підписами Сталіна, Ворошилова, Молотова і Кагановича. Одного з творців квантової теорії гравітації 18 лютого 1938 р. засудила Військова колегія Верховного суду СРСР під головуванням заступника голови Військової колегії Верховного Суду СРСР Івана Матулевича (з освітою три класи міського училища) за статтею 58 пп.8,11 КК РрфСР. Розстріляли вінничанина того самого дня – буквально за кілька хвилин після оголошення вироку.

*   *   *

Як із такої ситуації виходив Георгій Гамов? Повертаючись додому, раз у раз він вигукував: – “Расея, Расея!”, махав руками на Ленінград, збирав наплічник та вирушав до Криму, аби лазити горами, купатись у Чорному морі та думати… про  “нутрощі зірок” (Sterne und Kerne; “зірки та ядра”). Чомусь дедалі менше діяла теорія Щастя, єдина теорія Льва Ландау не з царини фізики, що ґрунтувалася на постулаті: кожна людина повинна і зобов’язана бути щасливою. Та формула описувала Щастя  у трьох параметрах: робота, кохання і спілкування з людьми.

Із першим у Георгія Гамова все гараздилося – у березні 1932 р. на пропозицію українського вченого-натураліста, творця науки біогеохімії, директора Державного радієвого інституту Володимира Вернадського (1863-1945) одесита обрали членом-кореспондентом Академії наук СРСР – із рекордним рахунком голосів – 42:1. 28-річний науковець став наймолодшим в історії Академії членом-кореспондентом.

Любов Вохмінцева

Із другим параметром також усе було в ажурі. Під час відрядження до Москви восени 1931 р. Георгій познайомився з випускницею фізмату Московського університету Любов’ю Вохмінцевою (1909-1985), котра за кілька днів стала його офіційною дружиною. Незабаром у подружжя народилася дочка, але дитя померло на першому році життя. А ось формація інтелектуалів “Джаз-банда” Любу недолюблювала та нагородила прізвиськом – “Ро” (“Ro”, інколи – “Rho”), бо вважала ефектну красуню занадто честолюбною. Петро Капиця навіть стверджував, що “авантюристка” Ро плекає в Джонні (Г.Гамову) “антисоціальні риси”.

Як би там не було, проте, згадуючи свій перший шлюб, Георгій Гамов стверджував:

– Причина нашого одруження спиралася на закони генетики або, можна сказати, хіромантії. Справа в тому, що розташування трьох ліній на моїх долонях має цілком певний сенс для циганських передбачень долі.  – Виявилося, що лінії на обох долонях фізика теоретика повністю відповідали лініях на долонях його майбутньої дружини, а згодом і на долонях їхнього сина Рустема-Ігоря Гамова (Rustem Igor Gamow), народженого 4 листопада 1935 р.; тепер він – професор мікробіології в Університеті Колорадо, містечко Боулдер, штат Колорадо

А ось із третім компонентом Щастя дедалі більші виникали проблеми. Чим сильніше він прагнув вивчати “нутрощі зірок”, тим важчим виявлялося в СРСР “спілкування з людьми”. З року в рік фізик-теоретик глибше розумів: у світі заполітизованої й забюрократизованої радянської науки шансів у нього катма.

*   *   *

І молодий доцент ЛДУ почав шукати спосіб, як емігрувати з СРСР. Одним із варіантів втечі, як відомо зі спогадів самого фізика, був сміливий план, коли пара надумала перейти кордон… на лижах, аби з Кольського півострова потрапити до Норвегії.

Затим виник не менш навіжений план… Відпочиваючи в Криму, улітку 1932 р.  подружжя Гамових спробувало з-під Ялти допливли до… турецького берега. На звичайній двомісній байдарці – із запасом їжі на п’ять днів, двома пляшками коньяку та $5! Надвечір як справдешній мореплавець Георгій Гамов виконав навігаційні обчислення і з’ясував: половину подорожі до турецьких берегів орієнтиром їм слугуватиме вершина Ай-Петрі на півночі, а потім на півдні мають з’явитися вершини Малої Азії. Потім із академічної бази відпочинку в Кацивелі вони вийшли в путь. Першого дня море було до мандрівників поблажливим, але через добу зустрічний вітер повернув знесилених веслярів не просто до Расєї, а майже до місця… старту. На щастя, та спроба втечі з СРСР залишилася непоміченою, а тому безкарною. Щоразу пригадуючи “кримську кампанію”, Георгій Гамов наголошував:

– Я й досі вірю, що ми могли б зробити це, якби погода була сприятливою.

Не один раз Георгій Гамов домагатися дозволу на наукові закордонні відрядження. Решті-решт, за посередництва члена колегії Наркомату важкої промисловості СРСР Миколи Бухаріна він потрапив на прийом до Голови Раднаркому СРСР В’ячеслава Молотова. Українському фізику-теоретику хотілося мати статус, яким володів колега – Петро Капіца, котрий працював у Великій Британії, але із радянським паспортом вільно роз’їжджав Західною Європою… У клопотання Георгію Гамову відмовили.

*   *   *

Не за простої інтелігентської забаганки, а за нестерпних умов наукового життя в СРСР 1933-й рік став переломним в житті видатного вченого. За пропозицією академіка Абрама Іоффе, котрий готував радянську делегацію на Сьомий Сольвеївський конгрес (Conseils Solvay; міжнародна конференція з обговорення фундаментальних проблем фізики і хімії, що проводиться раз на три роки), Георгія Гамова із дружиною включили до складу делегації. Цьому, кажуть, сприяло особисте клопотання французького фізика, почесного члена Академії наук СРСР Поля Ланжевена (Paul Langevin; 1872-1946), якого в СРСР вважали солідним вченим, адже той був… членом ЦК Компартії Франції.

Насправді колишній одесит удався до… відвертого шантажу радянських топ-чиновників. Георгій Гамов знав, що йому дозволили виїхати на представницький конгрес, але – без дружини. Проте, знаючи, що уряд СРСР дуже зацікавлений в його участі у поважній конференції, фізик-теоретик відмовився їхати один.

– Спілкуючись із офіційними особами, я поводився як божевільний: – “Не поїду в Брюссель один, і – все. Ви, звісно, можете вислати мене аж до радянського кордону під конвоєм, але варті не дозволять супроводжувати мене до Брюсселя і змусити зайняти місце в залі Конгресу. Будь ласка, зателефонуйте, коли будуть готові обидва наші паспорти”. Ще на кілька днів я залишався в Москві, очікував арешту. На четвертий день мені повідомили телефоном, мовляв, паспорти готові.

Кажуть, остаточне рішення приймалося на найвищому рівні. Знову за підтримки Миколи Бухаріна наш земляк отримав аудієнцію у Голови Раднаркому СРСР В’ячеслава Молотова, який особисто дозволив тов. Гамову Г.А. виїхати в Брюссель разом з дружиною. Знаєте, що утнув вдячний фізик? Залишивши стіни Кремля, на радощах він пішов до ГУМу, придбав портрет товариша Молотова і поставив того на робочому столі. За який він більше ніколи не сів.

*   *   *

Ленінградський фізико-технічний інститут

Коли у жовтні 1933 р. разом із дружиною Любов’ю Вохмінцевою вони перебували у Брюсселі, пара відмовилася повертатися до СРСР по закінченні на Сольвеївського конгресу. Негайно тов. Гамова Г.А. виключили із штату наукових співробітників фізичного відділу Державного радієвого інституту та відділу фізики ядра Ленінградського фізико-технічного інституту. Чи у його випадку це було смертельно? Ніяк! Перед Тим, Чий Мозок Намагався Осягнути Всесвіт, розчахнулися двері зовсім в інший Світ – світ чистої науки, світ по-справжньому вільних людей, світ, де зважають не на команди згори, а на великі Істини.

Петро Капиця та Джордж Гамов у Кембріджі, Англія, 1930 р.

Свідомий вчинок одесита мав серйозні наслідки: на півстоліття повздовж Західної Європи впала “залізна завіса”, на десятиліття радянська наука самоізолювалася від світової. Що там говорити про інших, десять молодих радянських фізиків не поїхали на стажування за кордон. І – нарешті – “невиїзним” став улюбленець радянської науки, член Лондонського Королівського товариства, директор власної лабораторії при Кембриджському університеті Петро Капиця.

У Расєї влада фізики різко перетворилася на фізику влади. Після 13 років прожитих у Великобританії у члена-кореспондента Академії наук СРСР П.Л.Капиці 21 вересня 1934 р. анулювали виїзну візу, відібрали паспорт і залишили в розпачі. Коли новина про це долетіла до Островів, у жовтні т.р. світова громадськість зазнала шоку. На першій шпальті газета “Times” подала заяву “Затримання професора Капіци в росії – потрясіння для наукового світу” лорда Резерфорда. На підтримку колеги в СРСР висловилися академіки Володимир Вернадський, Абрам Іоффе, Микола Семенов, Іван Павлов, Володимир Фаворський та багато інших, але – пусте.

Чому? Бо як голова Комісії партійного контролю ВКП(б), тов. Каганович Л.М. писав Сталіну: “Ситуації, коли наш вчений постачає чужій країні винаходи військового призначення, – слід покласти край”. Щодо радянського фізика на вищому рівні навіть планувалася спецоперація. Наприклад, 1-й заступник голови Раднаркому СРСР і Ради праці та оборони СРСР Валеріан Куйбишев пропонував затримати Петра Капицю для “відбування військової повинності, яку той ще не проходив”. Сталін схилявся до застосування “Закону про неповерненців”, згідно з яким радянські громадяни, що залишилися за кордоном, оголошувалися зрадниками Батьківщини і підлягали розстрілу. Щоправда, при цьому Горець застеріг гарячі голови, що заарештувати фізика слід “лише формально”, аби “не дати повернутися в Англію”.

Одному з небагатьох його радянських колег, 30-річному українському фізику-теоретику Георгію Антоновичу Гамову із дружиною пощастило у 1934-му вислизнути з-за “залізної завіси” та опинитись у Римі.

Невдовзі у Парижі на пропозицію французького фізика та хіміка польського походження, лауреата Нобелівської премії Марії Склодовської-Кюрі (Marie Skłodowska-Curie; 1867-1934) він влаштувався, начебто, на кілька місяців попрацювати в Інститут радію (Institute de Radium). Насправді то була гігантська лабораторія, заснована ще в 1909 р. Паризьким університетом та Інститутом Пастера. Не байдикувала й дружина колишнього одесита. 25-річна випускниця фізмату Московського університету Любов Вохмінцева на прізвисько Ро знайшла місце в лабораторії професора Якобсена, де поважно ходила у білосніжному халаті та вимірювала бета-активність рубідію, що неймовірно тішило дотепного чоловіка.

Як перебіжчикам велось у Франції? Сутужно, справді сутужно… Обом доводилося економити навіть на цигарках, а в кіно подружжя дозволяло собі сходити… тільки раз на тиждень. Тому доводилося братися за будь-яку запропоновану роботу.

І, знаєте, робота з’являлася, бо, як кажуть, очі бояться, а руки роблять. Слідом за Марією Склодовською-Кюрі талановитого перебіжчика з СРСР, учня Олександра Фрідмана запросив до себе на фізичний факультет Кембриджського університету британський фізик, “батько” ядерної фізики, лауреат Нобелівської премії Ернест Резерфорд – ну, знаєте, трохи попрацювати у Кавендіській лабораторії. Свого часу тут науку рухала купа лауреатів Нобелівської премії, як-то: Френсіс Вільям Астон (хімія, 1922), Чарльз Вільсон (1927), Артур Комптон (1927), Овен Річардсон (усі: фізика, 1928).

Чи став у світі рівних можливостей Джордж Гамов своїм? Адже нічого і подібного статися в принципі не могло. Як сам він визначив, описуючи суть власного фаху:

– Добре відомо, що фізики-теоретики не здатні працювати з експериментальним обладнанням; воно ламається щоразу, коли вони його торкаються. Паулі (швейцарський фізик-теоретик Вольфганг Паулі, який працював у галузі фізики елементарних частинок і квантової механіки; Wolfgang Ernst Pauli; 1900-1958;. – О.Р.) був настільки гарним фізиком-теоретиком, що зазвичай щось ламалося в лабораторії щоразу, коли він десь переступав поріг.

*   *   *

Потім науковий притулок колишньому одеситові надав у Копенгагенському Інституті теоретичної фізики датський фізик-теоретик, один із творців сучасної фізики, лауреат Нобелівської премії Нільс Бор.  Далі – почали з’являтися пропозиції з-за Атлантики. Спочатку американський фізик, творець першого циклотрона (1930) Ернест Лоуренс (Ernest Orlando Lawrence; 1901-1958) спробував було влаштувати радянського втікача в державний Каліфорнійський університет у Берклі (University of California, Berkeley), однак через фінансові проблеми план зірвалася.

Затим Георгія Гамова запросив прочитати курс лекцій державний Мічиганський університет (University Оf Michigan). Це вже було серйозно; це вже було схоже на політичний виклик. Та, не бажаючи влазити в ідеологічне протистояння Заходу і Сходу, до останнього українець вважав себе… громадянином СРСР. Більше того, переїжджаючи з країни в країну, Георгій Гамов сумлінно реєструється в радянських посольствах. У Вашингтоні воно знаходилося на 16-й вулиці, і колишній одесит навіть демонстративно з’являвся з дружиною в клубі при радянському диппредставництві на… вечірній кіносеанс.

Альфа-перехід з одного громадянства в інше його шість років не цікавив. І скрізь “кращий теоретик у СРСР”, як його назвав колишній колега, один із “трійці мушкетерів” Лев Ландау, Георгій Гамов просив у Вітчизни, на його погляд, найменшого – отримати статус радянського вченого з правом роботи за кордоном; донедавна в такому становищі перебував фізик Петро Капиця, щоправда, старший за одесита на десять років.

Батьківщина виявилася непохитним упертюхом. “Тюрма народів” не лише відмовила йому в наданні такого статусу, а в 1938 р. “посіпаку світового імперіалізму Джорджа Гемоу” виключили з членів-кореспондентів Академії наук СРСР. До речі, це був прецедент для Країни Рад, коли радянського вченого зі світовим ім’ям колеги виключили зі своїх лав.

– Эх, Расея, Расея! – із пересердя він міг лише махнути рукою.

*   *   *

Гірко про це писати, та саме з норовливого українця Георгія Гамова почався “витік мізків” з Імперії зла. Бо саме одесит став у 1938 р. першим радянським ученим-неповерненцем,  чиє ім’я в Радянському Союзі піддали ідеологічній анафемі, а у вітчизняній науці офіційно забули майже на півстоліття. Тільки у 1990 р. рішенням загальних зборів членів Академії наук СРСР Георгія Антоновича Гамова відновили в Академії. Сталося це через 22 роки після смерті фізика-теоретика і космолога.

Оскільки це був прецедент у протистоянні не лише двох наукових спільнот, а й двох політичних систем, однозначності в оцінках його втечі із Країни рад прецедент не здобув. Навіть на Заході відомі колеги поставилися до такого рішучого вчинку по-різному. Попервах британський фізик, “батько” ядерної фізики, лауреат Нобелівської премії Ернест Резерфорд, скажімо, відмовився брати неповерненця на роботу, намагаючись узгодити це питання з Радянським урядом.

Та й Нільс Бор дорікав одеситові, що той підвів французького фізика, почесного члена Академії наук СРСР Поля Ланжевена, котрий клопотав перед радянськими топ-чиновниками про приїзд подружжя Гамових до Брюсселю на міжнародну конференцію – Сольвеївський конгрес.

Власне кажучи, сам перебіжчик прекрасно знав про це, відчуваючи моральну провину перед директором Агрофізичного інституту АН СРСР Абрамом Іоффе і членом ЦК Компартії Франції Полем Ланжевеном. До речі, останнього досить швидко переконати в необхідності вчинку Георгія Гамова спромоглася Марія Склодовська-Кюрі, добре знайома з політичною ситуацією в Радянському Союзі.

Що він як космолог міг сказати на своє виправдання?

– Якщо розширення простору Всесвіту є рівномірним у всіх напрямках, спостерігач, розташувавшись у будь-якій із галактик, побачить усі інші галактики, що віддаляються від нього зі швидкістю, пропорційною їх відстані від спостерігача.

*   *   *

На колишній Батьківщині пристрасті навколо неповерненця вирували ще ті… Радянські вчені загалом негативно оцінили втечу за кордон колеги. Здивував один із “мушкетерів” Лев Ландау, якому партійна преса приписувала сувору оцінку:

– Покинув працювати, скотився до нікчемності й продався за долари.

Втративши і собі радянський паспорт-“всюдихід”, Петро Капиця, котрий раніше  вважав Георгія Гамова “винятково обдарованим розумом для наукової роботи”, тепер затаврував спільника як “безпринципного шкурника”, стверджуючи:

– Джонні пишалися як першим молодим знаменитим ученим. Голова уряду СРСР благословив його на подорож, а він, мерзотник, не повертається. Джонні ніде не гратиме першу скрипку, і, крім як в Америці, йому ніде не влаштуватися.

Перепрошую, не наш колишній земляк відкрив скриньку Пандори червоного терору. Каральні органи 1/6 частини суші давно шукали привід і не дрімали: особливо – після 1 грудня 1934 р., коли в Ленінграді було вбито товариша Кірова. Кати з НКВС могли будь-кого із громадян, а тим паче м’якотілих вчених, переконати в тому, що земля – пласка, і стоїть вона на трьох слонах: Марксі, Енгельсі та Леніні.

Як справи розвиватимуться, Георгій Гамов передчував. Не дарма у мемуарах “Моя світова лінія” (“My World Line, An Informal Biography” 1968) вчений написав:

– Подібно до Гітлера, котрий розділив науку та мистецтво на дві частини – єврейську й арійську, так само і Сталін уявив, що буває капіталістична і пролетарська наука.

*   *   *

Мерл Туве

Придбати два квитки на тихоокеанський лайнер подружжю Гамових було не по кишені. Пара навіть розглядала варіант, що першим, на розвідку до дядечка Сема, попливе сам Георгій – без Ро. Але раптом в їхнє віконечко зазирнуло сонечко, і за протекцією відомого геофізика Мерла Туве (Merle Tuve; 1901-1982) улітку 1934 р. Георгію Гамову запропонували посаду професора фізики в Університеті Джорджа Вашингтона (The George Washington University) у Вашингтоні, округ Колумбія. Колишній одесит там викладав та завідував кафедрою подальші 22 роки.

Спростовуючи образливе твердження Петра Капиці – “Джонні ніде не гратиме першу скрипку”, у столиці США Джордж Гамов започаткував 19-21 квітня 1935 р. проведення щорічної Міжнародної конференції з теоретичної фізики, прообразом якої стали конференції, що в Копенгагені влаштовувалися під егідою Інституту експериментальної фізики Нільса Бора (Niels Bohr Institute).

Георгій Гамов та Енріке Фермі

До початку Другої світової війни відбулося п’ять Вашингтонських конференцій (Washington Conference Оn Theoretical Physics). Завдяки Джорджу Гамову на заокеанські конгреси до столиці США прилітали перші величини світової науки, а саме: Нільс Бор, Ганс Бете, Поль Дельрюк, Енріке Фермі, Грегорі Брейт, Лоренс Хафстад та багато інших.

*   *   *

Відтоді граючи виключно першу скрипку, Джордж  Гамов усіляко розвивав теоретичну фізику. Коли президент університету, містер Марвін дав йому право запросити до Університету Джорджа Вашингтона ще одного співробітника, у 1935 р. колишній одесит своїх радянських колег не підставляв, а спинився на кандидатурі талановитого вченого, 25-річного угорського єврея Едварда Теллера (Еdward Teller; 1908-2003), котрий тоді безвилазно сидів в англійському Брістолі.

На те існували кілька причин.

По-перше, як образно висловлювався Джордж Гамов, “щоб було з ким потеревенити про теоретичну фізику”; було дивно, два європейці у Вашингтоні спілкувалися між собою… німецькою, а їхні дружини – англійською.

По-друге, одне одного вони знали ще з 1930 р., коли стажувались у Геттінгенському університеті у Макса Борна.

По-третє, затоваришували колеги у Копенгагені, де ганяли по Данії на одному мотоциклі з коляскою і стали однодумцями у багатьох значеннях того слова.

Едвард Теллер

Новий колега на власні очі бачив криваві події, що супроводжували комуністичний заколот в Угорщині 1919 р. У власних політичних поглядах Едвард Теллер давно ствердився, тому в його особі – запеклого антикомуніста, Джордж Гамов знайшов надійну підтримку рішення: ні за яких обставин не повертатися до СРСР. Ні, вони не злораділи, обидва, вимушено американські фізики, тяжко пережили звістку про арешт Льва Ландау.

У спілкуванні “геній блискавично швидкісних ідей” – Джордж Гамов, був і залишався людиною злагідною. Як висловився про колегу Едвард Теллер:

– Гамов володів винятково живою уявою. Він був не з тих нудярів, хто носиться з власними ідеями і молиться на свої винаходи. У нього напохваті завжди була нова ідея, а за здобутої невдачі він умів усе легко перетворити на жарт.

*   *   *

На сум українцям, за океаном колишній одесит, “вільний художник у світі заполітизованої науки” заклав основи не вітчизняної, а… американської астрофізики та космології, здійснивши кілька наукових проривів.

Вченого зацікавив зв’язок між ядерними процесами та космологією. Разом із Едвардом Теллером у 1936 р. Джордж Гамов узагальнив теорію ще одного виду радіоактивності – бета-розпаду Фермі, сформулювавши правила відбору і запровадивши уявлення про “переходи Гамова-Теллера” – малися на увазі переходи зі зміною спіну ядра.

Маріо Шенберг

У 1940-1941 рр. разом зі своїм учнем, молодим бразильським фізиком Маріо Шенбергом (Mário Schenberg; 1916-1990) наш колишній земляк звернув увагу на роль нейтрино в катастрофічних процесах, що відбуваються під час спалахів нових і наднових зірок; це явище тепер відоме як нейтринне охолодження.

У 1942 р.  Джордж Гамов та Едвард Теллер запропонували теорію будови червоних гігантів, припустивши наявність у них стійкого ядра й оболонки, в якій відбуваються термоядерні реакції. Зважаючи на успіхи у науці, одного разу професору запропонували посаду проректора в Університеті Джорджа Вашингтона, а зустрітися для обговорення пропозиції запропонували о дев’ятій ранку, на що той відповів:

– Перепрошую, я ніколи так пізно не затримуюся на роботі.

Як бачите, наукових проривів у нього був вагон і … маленький Всесвіт. Як справжній футуролог, він бачив моделі майбутнього:

– Я відчуваю, що матерія має властивості, про які нам розповідає фізика.

*   *   *

У своєму останньому прижиттєвому інтерв’ю, записаному 25 квітня 1968 р. Чарльзом Вайнером (Charles Weiner) для Американського інституту фізики (American Institute of Physics), Джордж Гамов зізнався про разючі зміни, які через п’ять років перебування в США стались у його наукових вподобаннях:

– Ядерна фізика стала для мене нудною, адже стала занадто складною – з усіма цими ускладненими експериментами й ускладненою теорією. Я переключився на ядерну астрофізику, так би мовити – еволюцію зірок, тому здебільшого спілкувався з астрономами, з такими людьми, як Вальтер Бааде (німецький астрофізик Walter Baade; 1893-1960. – О.Р.) та Едвін Хаббл (співробітник знаменитої американської обсерваторії Маунт-Вилсон Edwin Powell Hubble; 1889- 1953. – О.Р.). Щоразу, коли я приїздив до Каліфорнії, я говорив з астрономами, тобто набагато тісніше спілкувався з астрофізиками, аніж з фізиками, що допомагало мені в роботі.

Існувала ще одна проблема… Чим далі, тим більше сучасна фізика ставала елементом живлення світової політики, розділяючи і два політичні табори, і колишніх однодумців. Відтепер вчорашні колеги-вчені поділилися на затятих друзів і непримиримих ворогів.

Потім наукові інтереси колишніх друзів і зовсім розійшлися. У 1941 р. навіть Е.Теллер залишив посаду в Університеті Джорджа Вашингтона і став учасником “Проєкту Манхеттен”, що опікувався створенням американської атомної зброї.

Тим часом Г.Гамов брав участь у вирішенні другорядних проблем Військового департаменту уряду США, працюючи консультантом Військово-морських сил (United States Navy). Відколи у грудні 1941 р. після нападу Японії на Перл-Харбор Сполучені Штати вимушено вступили у Другу світову війну, національна наука почала працювати на оборону.

*   *   *

Тривалий час особисто я не міг второпати, чому саме до роботи над “Проєктом Манхеттен” Георгія Гамова американці не залучили? Адже на науковий прорив дядечко Сем кинув найяскравіших вчених свого часу.

Реалізація почалася 17 листопада 1943 р.

У рамках “Проєкту Манхеттен” були створені три атомні бомби: плутонієва “Штучка” (Gadget), підірвана під час першого ядерного випробовування, урановий “Малюк” (Little Boy), скинутий на Хіросіму 6 серпня 1945 р., та плутонієвий “Товстун” (Fat Man), що знищив Нагасакі 9 серпня 1945 р.

Тільки недавно стало відомо, що від участі в “Проєкті Манхеттен” Джорджу Гамову відмовили тому, що він був… громадянином ворожої держави. Більше того, полковником польової артилерії Червоної Армії, носив будьонівку, яку тоді в СРСР інтелігенція називала… “розумовідводом”, а в петлицях мав чотири “шпали”!!!

Справді, деякий час у Ленінграді 20-річний Георгій Гамов завідував… польовою метеорологічною лабораторією 1-ї Петроградської артилерійської школи командного складу. Що знаходилася на Московському проспекті, 17. Він навіть викладав фізику в тій самій – 1-й Петроградській артилерійській школі імені Червоного Жовтня, а звання і форму, з будьонівкою включно, отримав… на додачу.

*   *   *

Коли, наче жартуючи, Джордж Гамов стверджував, що йому Сполучені Штати мають завдячувати розробкою і створенням водневої бомби, це була чиста правда. Як генератор сміливих ідей, наш колишній земляк розгледів і науковий талант, й організаторські здібності колеги по кафедрі фізики Університету Джорджа Вашингтона – Едварда Теллера. Свого часу Георгій Антонович не лише запросив угорського фізика працювати до США, а й переконав зайнятися ядерною фізикою. Доти Едвард Теллер працював у галузі… молекулярної хімії. Для наукового потенціалу Америки то була безцінна знахідка, і до останнього дня життя містер Теллер посідав особливе місце у світовій науці й мав високе становище в американському військово-промисловому комплексі.

Про невігластво радянських лідерів на Заході ходить безліч історій. Ось одна з них про оповісника “перебудови, гласності та прискорення”. Коли на президентському прийомі в Білому домі зсивілого Едварда Теллера представили жвавому Михайлу Горбачову, останній, не розуміючи, про кого йдеться, не виявив до фізика ніякого інтересу, зауваживши:

– Не знаю, але поширене прізвище.

Історії людства відомо, саме Едвард Теллер став “батьком” американської водневої бомби, самим рушієм її Ідеї. Події розвивалися тоді зовсім неоднозначно… Був період у 1948 р., і президент Гаррі Трумен помітно коливався – давати чи ні дозвіл на розробку термоядерної зброї. І саме цей фізик-теоретик активно наполягав на розробці водневої палиці, переконуючи господаря Білого дому:

– Сов’єти таку супербомбу ось-ось створять.

*   *   *

Цікаво, що приблизно на два роки стежки-доріжки двох фізиків-теоретиків із країн соціалістичного табору у науці знову розбіглися. У 1946-1948 рр. Джордж Гамов розробив теорію утворення хімічних елементів шляхом послідовного захоплення нейтронів. Далі – більше. Як підсумок десятирічної роботи (1936-1946), за висловом самого вченого, по “схрещуванню космології з ядерною фізикою”, першим у світі він обґрунтував нині загальновизнану теорію “Гарячого народження Всесвіту”, іменовану на Заході теорією “Big Bang” (“Теорія Великого Вибуху”) .

Власне, проблемою космічного народження елементів таблиці Менделєєва Джордж Гамов по-справжньому зацікавився, лише опинившись у США. Про це свідчить його стаття “Ядерні перетворення і походження хімічних елементів” (“Nuclear Transformations and Тhe Origin Оf Chemical Elements”), в основу якої була покладена авторська лекція, прочитана теоретиком у 1935 р. в Університеті Огайо.

Далі почалася праця космолога-провидця та фізика-теоретика. У своїх міркуваннях Джордж Гамов вирішив спертися на модель нестаціонарного Всесвіту для вирішення проблеми виникнення елементів. Його перша стаття на цю тему – “Розширення Всесвіту та походження елементів” (“Expanding Universe Аnd Тhe Origin Оf Elements ”),  була написана у вересні 1946 р.

Заснована на побудованій радянським професором Олександром Фрідманом (1888-1925) картині Всесвіту, оригінальна космологічна теорія Георгія Гамова пояснювала процес синтезу хімічних елементів за наявності вибухів та ядерних реакцій, що відбуваються всюди у Всесвіті, і, як наслідок, описала природу космічного реліктового (залишкового) випромінювання, що приходить з будь-якої точки неба. Вражало те, що із завидною точністю американський фізик-теоретик українського походження розрахунково (!!!) визначив температуру космічного випромінювання – приблизно 3 (три) кельвіни.

*   *   *

У підмурівок теорії “Гарячого народження Всесвіту” Джорджа Гамова лягли уявлення про розширення Всесвіту, дані про сучасну поширеність елементів (особливо – щодо співвідношення водню і гелію) та оцінки віку Всесвіту, який в ті роки вважався приблизно рівним віку Землі.

Виходячи з великого значення ентропії раннього Всесвіту, в 1948 р. Георгій Гамов разом зі своїми учнями Ральфом Альфером (Ralph Asher Alpher; 1921-2007) і Робертом Херманом (Robert Herman; 1914-1997) розробив теорію утворення хімічних елементів шляхом послідовного нейтронного захоплення, або: нуклеосинтезу. Було передбачене існування фонового мікрохвильового (реліктового) випромінювання і дана оцінка його сучасної температури – у діапазоні 1-10 К.

Як тепер стає зрозумілим, Джордж Гамов не лише став у США, так би мовити, хрещеним батьком нейтронної бомби, але й опосередковано допоміг колишній Батьківщині розробити власну термоядерну зброю… Між Великим Вибухом у Всесвіті, теоретично дослідженим нашим колишнім земляком, й атомними вибухами нині вбачається пряма аналогія. Чимало авторитетних західних вчених переконані в тому, що тези, викладені під час досліджень у галузі космології Джорджом Гамовим, мали визначальний вплив на радянських вчених, які пильно спостерігали за теоретичними дослідженнями американського колеги.

Працями неповерненця Г.А.Гамова, у першу чергу, захоплювався учасник радянського Атомного проєкту, професор Московського механічного інституту Яків Зельдович (1914-1987). Нагадаю, як керівникові робіт із побудови загальної теорії атомної бомби, у 1949 р. саме його ощасливили званням Героя Соціалістичної Праці з врученням ордена Леніна і зробили лауреатом Сталінської премії. Схоже на те, що завдяки космологічним ідеям емігранта Георгія Гамова СРСР зумів навіть вирватися вперед, провівши випробування водневої бомби 12 серпня 1953 р.

*   *   *

Звісно, одесит Георгій Гамов був би не одеситом, якби в серйозну наукову теорію не запакував тонкий дотеп, котрий науковцями різним країн світу сприймався по-різному… Загальновідомо, звідки і чому виник оригінальний, запропонований фізиком-теоретиком науковий термін “URCA-процес, тобто процес за участі нуклонів. Адже, досліджуючи роль нейтрино у процесі охолодження зірок і представивши модель механізму втрати зірками теплової енергії за рахунок виносу нейтрино, батько теорії “Big Bang” назвав це явище просто: URCА-процес.

Утім, американські фізики одразу почули в новому терміні натяк на назву відомого бразильського “Cassino da Urca”, яке поступово, але невідворотно викачує гроші з кишень відвідувачів грального будинку, розташованого в однойменному районі Ріо-де-Жанейро. Більше того, науковій спільноті було відомо, за однією з легенд, саме в “Казіно де Урка” відбулася історична зустріч Джорджа Гамова з молодим бразильським фізиком Маріо Шенбергом, з яким вони удвох у 1940-1941 рр., паралельно вивчали механізм перенесення енергії з ядер зірок випромінюванням нейтрино.

Ясна річ, на термін “URCA-процес” у “Теорії Великого Вибуху” одеські фізики подивилися під власним кутом зору. Ні, звісно, як зникнення грошей з кишень просторікуватих роззяв, але за сприяння метких одеських злодіїв – відомих “урок”.

У майбутньому нові покоління дотепних фізиків традицію одеського космолога-гумориста продовжити із честю. За кілька десятиліть з’явилися два вивчені різновиди URСА-процесу, названі – відповідно – “MURСA-процес” і “DURСA-процес”.

Датський фізик Крістіан Мьоллер (Christian Møller; 1904-1980), котрий в на початку 1930-х рр. працював у науково-дослідному Інституті Нільса Бора в Копенгагені, так охарактеризував манеру роботи Джорджа Гамова:

– Часом виникало враження, що насправді він використовує свій час та енергію на вигадування жартів і грубуватих дотепів і що він саме це вважає, так би мовити, своїм головним завданням, а що важливі статті, які він колись писав про альфа-розпад і властивості атомних ядер, були лише побічним продуктом його діяльності.

*   *   *

Тим часом Джорджа Гамова чекали не менш величніші справи, які самі шукали участі у них колишнього одесита. Поясню, що мається на увазі… Одразу по закінченні Другої Світової війни Едвард Теллер зосередився на термоядерному проєкті, але одного дня заявив замовникам, що конче потребує у… партнері. Темпи гонки озброєнь примусили урядовців США діяти швидко.

Джорджа Гамова нова пропозиція заскочила зненацька…

Сталося це під час двотижневої відпустки професора на Малібу-Біч (Malibu Beach). Цікаво, що саме на одному із мальовничих пляжів Каліфорнії фізика-теоретика й космолога знайшли двоє незнайомців у чорних костюмах: представник Комісії з атомної енергетики США (United States Atomic Energy Commission) та… агент ФБР.

Ошелешеного вченого мовчки підвели до стійки бару та дали слухавку. На іншому кінці телефонного дроту був директор Лос-Аламоської національної лабораторії (Los Alamos National Laboratory), відомий фізик Норріс Бредбері (Norris Bradbury; 1909-1997). Той попрохав колегу приїхати терміново – для особистої бесіди.

Буквально через день Джордж Гамов, ніби нічого не трапилося, повернувся на Малібу-Біч, де провів два тижні законної відпустки. Але потім, ніби із ним сталося щось дивовижне, почав працювати над американським проєктом термоядерної бомби під орудою голови теоретичного відділу Лос-Аламоської національної лабораторії Ганса Бете (Hans Albrecht Bethe; 1906-2005). Робота закипіла, і в 1949 р. колишній радянський вчений у якості консультанта Відділення вибухових речовин навіть відвідав атол Бікіні – секретний атомний полігон США.

*   *   *

Вражає, як тоді в Сполучених Штатах усе дихало наукою і зброєю…

Одночасно з нашим земляком, із Військовим відомством США, у першій половині 1940-х рр. співпрацював Альберт Ейнштейн, котрий жив та викладав у Прінстоні, Нью-Джерсі. А тепер уявіть їхню наукову близькість… Із Лос-Аламос, Нью-Мексико щотижня Джордж Гамов їздив до “батька” теорії відносності додому, щоб спільно обговорити нагальні наукові і технічні питання. Їх не зупиняла відстань у 3200 км.

Обидва генії ніякого відношення до “Проєкту Манхеттен” не мали. У подальшому Георгій Гамов не раз відхрещувався від своєї причетності до створення атомної бомби чи жертв Хіросіми і Нагасакі.

Ніколи і ніде колишній одесит не давав політичних оцінок своїй участі у створенні термоядерної зброї для Сполучених Штатів… Хоча чи залишився би осторонь великий вчений, чи зміг би відмовитись у Радянському Союзі від створення “патріотичної” нейтронної бомби? Ясно одне, обидва ядерні проєкти були урядами ворогуючих країн засекречені, а будь-яка публічна інформація про них виконувала виключно ідеологічну роль.

*   *   *

Перепрошую за каламбур, але невгамовний Гамов у несподіваних відкриттях ніяк не вагався. Наприкінці життя професор фізики зробив, за його словами, “досить екстравагантне відхилення в біологію”. Його наступне відкриття лежало на стику фізики, біології та… теорії інформації. Це було типове для його вдачі.

– Коли в Одесі я тільки-но збирався стати математиком, для мене справжня “чиста” математика асоціювалася з такими її галузями, як теорія чисел, топологія і теорія множин, – пригадував Джордж Гамов.

Буквально через рік після відкриття двоспіральної структури молекул ДНК, здійсненого американським біологом Джеймсом Ватсоном (James Dewey Watson; 1928) та британським біофізиком і нейробіологом Френсісом Криком (Francis Harry Compton Crick; 1916-2004), наш земляк зробив істотний внесок у становлення нової дисципліни – молекулярної біології, вперше порушивши проблему генетичного коду. Тоді американський одесит висунув обгрунтовану теорію про те, що ця молекула містить генетичний код, за допомогою якого життя і відтворює себе.

Саме Георгій Гамов одного дня зрозумів, що структура основних будівельних блоків клітини – білків, що складаються з 20 основних (природних) амінокислот, – повинна зашифровуватися в послідовності з чотирьох можливих нуклеотидів, що входять до складу молекули ДНК. Стався тріумф генетики, а не науковий тріумф проникливого фізика-теоретика, якому, наче хлопчиську, лише “було цікаво розгадувати коди”.

*   *   *

Як це у нього вийшло? Природно.

Познайомившись з підсумками наукових досліджень сучасних біологів, фізик-теоретик тряхнув молодістю та поставити собі запитання: “Якщо в “азбуці життя” чотири букви, як саме з них будуються “слова мови життя”? Використавши математичний апарат, вчений висловив припущення про існування універсального коду з трилітерних слів, яких, за існування чотирилітерної азбуки, може бути чотири у кубі, тобто 64 слова. Отже, дослідникам залишалося експериментально виявити відповідність 64 “слів мови життя” 20 амінокислотам, з яких будуються білки. Неймовірно, та в основних рисах дана теорія є і сьогодні загальноприйнятою.

Минули півтора десятиліття, і сміливі наукові передбачення нашого земляка експериментально підтвердили американські фізики Арно Пензіас (Arno Allan Penzias; 1933) та Роберт Уільсон (Robert Woodrow Wilson; 1936), котрі 1978 р. стали лауреатами Нобелівської премії – “за відкриття мікрохвильового реліктового випромінювання”.

…Відповідаючи на запитання: – “Чому тричі видатний вчений не став лауреатом Нобелівської премії?” – історики науки та біографи Г.А.Гамова погоджуються на тому, що шведські академіки просто не захотіли наражатися на конфлікт зі своїм підступним східним сусідом. Їм вистачило неприємностей із присудженням у 1933 р. премії Івану Буніну та відмови надати премію Максиму Горькому. Схоже, саме за політичних мотивів разом із Джорджем Гамовим не були премійовані, як український хімік-неповерненець, професор Московського університету Олексій Чичибабін (1871-1945), так і один із піонерів телебачення, емігрант Володимир Зворикін (1888-1982) , якому належали понад 120 патентів на різні винаходи.

*   *   *

Наш земляк не лише читав науку як відкриту книгу, а й розумів усе прочитане та міг захоплююче розповісти іншим. Цей фізик-теоретик, до всього ж, виявився видатним популяризатором сучасної науки… На дозвіллі Джордж Гамов написав, дотепно проілюстрував та видав величезними накладами зо двадцять прекрасних науково-популярних книжок. Цю його рису вдачі зауважила відомий тепер американський астроном Віра Рубін (Vera Rubin; 1928-2016), котра в 1950-х рр. працювала під керівництвом великого професора:

– За великим рахунком він не вмів ні писати, ні рахувати. Не відразу він би відповів вам, скільки буде 7 × 8, але його розум був здатен розуміти Всесвіт.

У чому полягала причина його просвітництва?

Починаючи з підліткового віку, він любив дивитися на речі ясно і просто – намагаючись спростити їх для себе і те ж саме робити для інших:

– Ще за студентських літ мені подобалося читати популярні лекції на складні проблеми і подеколи писати статті для популярних і науково-популярних видань. Чи отримував я задоволення від написання науково-популярних книг? Так!

Джордж Гамов, 1960 р.

Назвемо, хоча б основні, з них: “Будова атомного ядра та радіоактивність” (1932), “Народження і смерть Сонця” (“The Birth Аnd Death Оf Тhe Sun”; 1940), “Біографія Землі” (“Biography Оf Тhe Earth”; 1941), “Раз , два, три … .Нескінченість” (“One, Two, Three… Infinity”; 1947), “Створення Всесвіту” (“The Creation Оf Тhe Universe”; 1952), “Місяць” (“The Moon”; 1953), “Цікава математика” (“Puzzle-Math”; 1958), “Біографія фізики” (“Biography Оf Physics”; 1961), “Планета на ім’я Земля” (“A Planet Called Earth”; 1963), “Зірка на ім’я Сонце” (“A Star Called Тhe Sun”; 1964), “Тридцять років, які потрясли фізику” (“Thirty Years Тhat Shook Physics”; 1966). 

Американський математик польського походження Станіслав Улам (Stanisław Marcin Ulam; 1909-1984), народжений у Львові, так висловився про великого колегу:

– Теоретична фізика (читай: чиста наука. – О.Р.) для Гамова була насолодою. Він обожнював фізику до такого ступеня, який досяжний лише небагатьом, і, більш того, вмів вкладати це своє відчуття насолоди і наснаги у власні книжки та лекції, адресовані як вченим, так і всім, хто цікавиться наукою.

Після трьох не-отримань Нобелівської премії доля усміхнулась нашому колишньому земляку. У 1956 р. Джордж Гамов отримав премію Калінги (Kalinga Prize), засновану у 1951 р. фондом Калінги індійського політика Біджу Патнаіка. Трофей той вважається найпрестижнішим у світі призом за популяризації науки і вручається від імені ЮНЕСКО. Подарунок для п’ятого в історії нагороди лауреата виявився вдвічі ціннішим, адже до самої премії додавалося оплачене турне лауреата із авторськими лекціями Індією та Японією. Аби зрозумілим був рівень цієї нагороди, стажу так: лауреат відбирається Генеральним директором ЮНЕСКО за рекомендацією чотирьох членів журі, призначених ним особисто. У якості інформації: у 1957 р. премію Калінги отримав британський філософ, логік і математик Бертран Рассел, а в 1961 р. –  англійський письменник та футуролог Артур Кларк.

*   *   *

Георгій Гамов, 1962 р.

Що маємо у сухому залишку? У 1962 р. Джеймс Ватсон та Френсіс Крик стали Нобелівськими лауреатами, а про Джорджа Гамова… знову забули. Що йому було з того? Великий фізик-теоретик продовжував працювати і готував надійну зміну.

Переказують, що у ті роки Георгій Анатолійович запровадив для своїх студентів непересічну інтелектуальну гру. До наступного практичного заняття молодь мала уявити собі цивілізацію високого рівня, в якій не додумалися тільки до однієї речі – до введення обертових елементів, тобто коліс.

Зрештою, запитувалось, які механізми і машини будуть винайдені такою цивілізацією, як там житимуть люди. Студенти настільки захоплювалися домашніми завданнями,  що писалися цілі романи про особливості життя в уявному суспільстві. Зрештою, літературна творчість допомагала їм запропонувати чимало цілком практичних винаходів…

*   *   *

За великим рахунком, особисте життя українця в Америці не склалося.

Барбара Перкінс, 1958 р.

Одного прекрасного дня, втомившись від витівок чоловіка, його красуня-дружина Любов Вохмінцева пішла, а в 1956 р. подружжя остаточно розлучилося. Через два роки потомствений дворянин удруге одружився, його обраницею стала редакторка його книжок, менеджер видавництва “Cambridge University Press” Барбара Перкінс (Barbara Perkins Gamow; 1905-1975), котра на дозвіллі складала вірші та малювала.

Більше нічого не чекаючи від світобудови, Той, Хто Побачив Минуле Всесвіту залишив гамірний Вашингтон та виїхав до провінційного містечка Боулдер, Колорадо. Йому запропонували професорську кафедру в місцевому університеті (University Оf Colorado). Для життя містечко було ідеальним: менше ста тисяч городян, 300 сонячних днів на рік, найбільший університет штату Колорадо, третина населення – студенти. Тож старих звичок він не залишив і так само, як і колись, нехтував правилами граматики, причім це стосувалося не тільки російської, а й англійської, німецької, французької та датських мов.

Усе життя фізик від Бога прагнув стати “справжнім американцем”. Але в усьому виявлявся дуалізм: хоч палив Джордж Гамов “Lucky Strike”, але пив завжди виключно горілку. Після розлучення з Ро він вживав оковиту в неймовірних дозах, розсікаючи в шикарному кабріолеті з величезним сенбернаром на пасажирському сидінні. З улюбленим собакою він часто приходив в університет, викликаючи фурор у колег. Формальною репутацією видатний вчений ніколи не дорожив, викликаючи дивною поведінкою подив оточуючих.

*   *   *

Ні світове визнання, ні другий шлюб так і не змогли вгамувати його тугу за Батьківщиною, і нічого іншого не залишалося, як з дня у день заглядати у пляшку. У останньому прижиттєвому інтерв’ю, записаному 25 квітня 1968 р. Чарльзом Вайнером, Джордж Гамов навіть скаржився:

– Моя  важка ситуація з російськими вченими полягає в тому, що фізики й астрономи знають, що я – персона нон грата. Тому вони бояться писати мені; у свою чергу, я теж не хочу їм писати, бо не хочу накликати на них біду.

Врятувати від безпробудного пияцтва Того, Хто Побачив Початок Всесвіту, навіть у спеціалізованій клініці не змогли. Після тривалого лікування Джордж Гамов з’явився на публіці, тримаючи в руках… чарку. Щоправда, замість горілки там була вода.

В останні роки життя дослідник часто залишав свій затишний заміський будиночок на 6-й вулиці містечка Боулдер, Колорадо, названий власником “Gamow Dacha” (“Дача Гамова”), та вирушав по підніжжя Червоних скель. Там, у Red Rocks, він  залишався надовго, бо врешті-решт знайшов місце на планеті, де легко торкнутися рукою слідів вимерлих мільйони років тому динозаврів і… стати на крок ближче до розгадки коду життя – найголовнішого секрету буття.

За чутками, фізик-теоретик добряче закладався, важко страждав від порушень серцево-судинної систем та переніс кілька операцій. Перебуваючи в лікарні містечка Боулдер, Колорадо, він несподівано заразився і перехворів на гепатит.

Більше до Червоних скель він не їздив.

Читай у Google News!