Закон про державну мову: хто та де повинен говорити українською

FacebookFacebook MessengerTwitterLinkedInTelegramPinterestPocket

Верховна Рада ухвалила закон, який має забезпечити функціонування української мови як державної. Що це за документ розібрались журналісти 24 каналу.

Про який закон ідеться?

Його номер – 5670-д, і за задумкою авторів він має забезпечити функціонування української мови як державної.

У висновках головного комітету з питань культури і духовності відзначається, що цей документ про мову  Рада підтримала законопроект про українську мову  – доопрацьований членами комітету і містить альтернативні положення трьох інших “мовних” ініціатив, зареєстрованих раніше, а саме – №5556, №5669, №5670. Більшість авторів цих проектів стали співавторами спільного доопрацьованого документу.

Як запевняють громадські організації, текст саме цього законопроекту розроблений громадськістю та експертами, підтриманий міністерствами гуманітарного блоку, вченими радами Київського та Львівського національних університетів, Києво-Могилянської академії, широким колом громадських організацій, культурних діячів, учених.

Що змінює цей закон?

Мовну політику та умови її реалізації.

Хто говоритиме українською? Всі громадяни України та ті, хто хоче стати громадянином України. Серед посадовців українською вільно мають розмовляти, наприклад, президент, голова парламенту та його заступники, прем’єр-міністр та віце-прем’єри, голови міністерств та усіх державних установ, депутати, держслужбовці, посадові особи органів місцевої влади, судді та адвокати, викладачі та медпрацівники.

Де говоритимуть українською? У публічному просторі, державному та комунальних секторах, у сфері обслуговування, у підписах та маркуванні товарів та послуг. Це, зокрема, стосується і медичної допомоги, і обслуговування на транспорті, і у публічних закладах. Комп’ютерні програми повинні будуть мати інтерфейс державною мовою та/або англійською мовою або мовами Євросоюзу.  У театральних виставах та при дубляжі кінофільмів також використовуватимуть українську.  На телебаченні, в інтернеті та друкованих ЗМІ. Скрізь. Передбачається, що держава гарантує право на отримання освіти державною мовою.

Важливо: ідеться не про примусову українізацію, а про те, що саме українська мова є державною. Це нагадування, що спілкуватись у державі її державною мовою – це не утиск, це – нормально. ЗМІ та сайти можуть видаватись кількома мовами. Але у першу чергу – державною мовою. У кожному місці розповсюдження друкованих ЗМІ україномовних газет та журналів має бути не менше 50% назв друкованих ЗМІ. Можна видавати газету чи журнал у двох чи більше мовних версіях, одна з яких має бути державною мовою. Сайти за замовчуванням спочатку завантажуються українською, але можуть мати також інші версії. При цьому українська версія має бути за обсягом не меншою за версію іншою мовою. Видавець має видавати українською не менше 50% від усіх виданих ним упродовж року книжкових видань. Якщо клієнт закладу просить спілкуватись із ним українською – це прохання має бути виконане. Якщо клієнт простить обслуговувати його іншою мовою, яка є прийнятною для обох сторін – це прохання має бути виконане.

Все це – не поширюється на мову приватного спілкування та релігійних обрядів.

Що робити нацменшинам та тим, хто не знає української? Не перейматись та вчитись. Особам, які належать до корінних народів, нацменшин, іноземцям та особам без громадянства створюють належні умови для вивчення державної мови. Держава гарантує всім громадянам, які належать до нацменшин та корінних народів, право на навчання мовою нацменшини чи відповідного корінного народу поряд з українською. Планується, що для них будуть створювати окремі класи (або групи) із навчанням мовою відповідної нацменшини чи корінного народу поряд з українською.

Як будуть контролювати дотримання норм документу? Пропонується штрафувати чиновників, депутатів, інших посадових осіб, якщо вони не користуються на роботі державною мовою. Але запровадження цієї відпвідальності вирішили відкласти на три роки.

За невиконання вимог закону передбачено штрафи, а також є приписка про те, що спроби ввести двомовність чи багатомовність, або надати офіційний статус будь-якій іншій мові в усій країні або в окремому регіоні – все це прирівнюється до повалення конституційного ладу. За це можна отримати до 10 років ув’язнення відповідно до статті 109 Кримінального кодексу. 

Крім того, в Україні створять Нацкомісію зі стандартів української мови, яка опрацьовуватиме та затверджуватиме стандарти державної мови (правопис, стандарти термінології, підручники та посібники – цим всім займатиметься комісія). Також з’явиться посада Уповноваженого із захисту української мови, який захищатиме українську мову, усуватиме обмеження у її використанні та буде відстоювати права українців на отримання інформації та послуг в усіх сферах суспільного життя на всій території України державною мовою. Йому ж можна буде скаржитись на всі можливі порушення мовних прав. Від ідеї введення “мовних інспекторів”, які пропонувались у першій редакції цього документу, вирішили відмовитись.

За що критикували законопроект?

У висновку Головного науково-експертного управління документ не стільки критикують, скільки звертають увагу на пункти, які потребують доопрацювання. Там, наприклад, зазначається, що у тексті документу варто точніше сформулювати деякі положення щодо вимог до володіння українською мовою. Наприклад, це стосується формулювань: “вільне володіння державною мовою” або “на рівні, достатньому для виконання посадових і професійних обов’язків”.

У висновку також звертають увагу, що проектом не передбачено такого дієвого заходу поширення державної мови, як безкоштовні курси вивчення української мови, для осіб, які вже здобули певний освітній рівень, однак не володіють або недостатньо володіють українською мовою. Хоча їхнє запровадження було би цілком логічним продовженням тез цього ж документу. Також зазначається, що потребують правової конкретизації підстави звернення зі скаргою до Уповноваженого із захисту державної мови про порушення відповідних мовних прав.

Також Головне науково-експертне управління пропонує виключити з законопроекту слова про те, що порядок функціонування державної мови не можуть регулювати органи держвлади, органи влади АРК чи органи місцевого самоврядування. Минулого року фракція “Блок Петра Порошенка” також заявила, що підтримуватиме цей законопроект у другому читанні, якщо з нього виключать “репресивні позиції” і підтримають права нацменшин. За словами депутатів, попри всі позитиви цього законопроекту, “використання репресивних заходів примусу до вивчення української неприпустимо для півдня і сходу України”. Як потім пояснив автор законопроекту Микола Княжицький, всі спірні норми документу були усунуті і у БПП претензій до документу більше не мають.

Що виправляли у цьому документі?

Чимало. У грудні 2018 року профільний комітет доопрацював його, розглянувши 2059 поправок, які зачіпали практично всі статті документу, з яких намагались виключити якісь твердження або замінити певні пункти.

Насправді, як виходить із тексту документу, який зараз оприлюднений на сайті парламенту, питання мови вперше з часів незалежності сприймають не як привід для роз’єднання українців, а як консолідуючий фактор розвитку України. Що не може не тішити. 

Чому цей документ треба було прийняти якнайшвидше?

Тому що 28 лютого виповнився рік від тоді, як Конституційний Суд України визнав неконституційним скандальний “закон Колесніченка-Ківалова”, який суттєво посилював позиції російської мови. З того моменту утворився своєрідний мовно-правовий вакуум. Який потрібно усунути якнайшвидше. Тому що чим ближче до виборів, тим більш гарячими і менш конструктивними будуть обговорення цього документу у парламенті. Цей законопроект уже називали “репресивним”, хоча у його тексті ніщо на це не вказує.

Що потрібно знати про мовний закон:

Як відомо, переможець президентських виборів Володимир Зеленський анонсував “ретельний аналіз закону про мову” після вступу на пост президента.






FacebookFacebook MessengerTwitterLinkedInTelegramPinterestPocket