У 1918 році українська державність вистояла, але впала за пару років. З одного боку перли більшовики (спеціалісти кажуть про 1 000 000 багнетів). З іншого – поляки. Союзники надали їм зброю для боротьби з більшовиками, але вона була використана для окупації населених українцями Галичини та Волині. Жодного міжнародного мандату для військової окупації українських земель Пілсудський не мав, пише український історик, публіцист, журналіст, телеведучий Олександр Зінченко.
А ще були румуни, денікінці, власна українська отаманщина… Україна впала у 1921 році. Її поділили між собою Польща Пілсудського та росія Леніна. Потроху українського пирога дісталося Румунії та Чехословаччині.
Потім СРСР використав підневільних українців як мобілізаційний ресурс. У 1939 році Польща капітулювала за 28 днів. У 1945 році Польща отримала радянські танки по всій своїй території. Можливо це урок? Можливо краще мати кремлівські танки під Бахмутом, а не під Вроцлавом?
Цей урок дуже добре засвоїло покоління, яке пережило ту війну – покоління Яцека Куроня, Анни Валентинович, покоління Солідарності. Вони чітко розуміли звʼязок між причинами і наслідками: помилки Польщі Пілсудського коштували їм втрати державності, втрати суверенності, перетворило на сателіта Імперії Зла. Вони усвідомлювали, що незалежність Польщі у 1918 році відбулася коштом Української незалежності. І що цей борг треба віддавати.
Яцек Куронь писав: «Польща двічі завадила незалежності України в ХХ столітті. Вперше – внаслідок перемоги в 1918 році над Українською Галицькою Армією, вдруге – внаслідок Ризької угоди». Україна ніколи не мала цього гріха перед Польщею – українці ніколи не ставали на шляху польської незалежності.
Саме тому це покоління так поспішало першими визнати незалежність України у 1991 році. Це була символічна сплата старого боргу українцям. А от тепер – прийшов час платити не лише символічно. Втрата державності коштувала українцям мільйонів життів.
Причиною того серед багатьох причин було і те про що писав Куронь: Польща два рази встала на шляху української незалежності. І це також вимагає не тільки слів, але й дій. Звичайно, якщо поляки не зичуть собі знову російські танки під Вроцлавом.
Передвиборче божевілля, яке вже охопило Польщу, є небезпечним. Не варто експерементувати: чи цього разу Польща капітулює за 28 днів, чи швидше? Бо після України наступною завжди була Польща.
Те, що сьогодні польські політики – незалежно від політичного спектру, і праві, і ліві, і ті, що між ними – вдаються до мови шантажу, є огидним і потенційно небезпечним. Зупиніться!
