День Соборності. Як об’єднались УНР та ЗУНР

Read in Google News!

22 січня у день проголошення Акта Злуки Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки Україна щороку відзначає День Соборності. Офіційно в Україні свято встановлено Указом Президента України «Про День соборності України» від 21 січня 1999 року № 42/99. Про те, як відбували події більш, ніж сторічної давнини у матеріалі “Прямого”.

Читайте також: 22 січня 1919 року було оголошено про об’єднання УНР та ЗУНР[/su_pullquote]Акт Злуки увінчав соборницькі прагнення українців обох частин України – Наддніпрянщини та Наддністрянщини – щонайменше з середини XIX століття. Це була основоположна подія для українського державотворення. 24 серпня 1991 року позачергова сесія Верховної Ради УРСР ухвалила Акт проголошення незалежності України. Його підтримали українці на Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року. Ця подія стала відправною точкою для відліку історії сучасної Української державності. Утім, історики цілком справедливо відзначають, що 24 серпня 1991 року насправді відбулося відновлення державної незалежності України.

Вперше ж у XX столітті українська незалежність була проголошена 22 січня 1918 року IV Універсалом Української Центральної Ради, а вже за рік (22 січня 1919 року) на Софійському майдані в Києві відбулася не менш вагома подія – об’єднання Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки в одну державу. Внаслідок невдач Української революції 1917-1921 років державність зберегти не вдалося. І як результат, упродовж XX століття українці змушені були кількаразово відновлювати її в боротьбі.

Є низка значень терміну “соборність”. Найбільш вживані з них: об’єднання в одне державне ціле всіх земель, населених конкретною нацією на суцільній території; духовна консолідація всіх жителів держави, згуртованість громадян, незалежно від їхньої національності. Нарешті, соборність невіддільна від державності, суверенітету й реальної незалежності народу – фундаменту для побудови демократичної держави.

Для українського народу, позбавленого власної державності і розділеного між могутніми імперіями, ідея соборності завжди була визначальною. Ще в середині XIX ст. перші українські політичні організації у Західній та Наддніпрянській Україні наголошували на єдності 15-мільйонного українського народу та нероздільності його земель. Наприкінці XIX ст. ідея соборності стала наріжним каменем в ідеологічних деклараціях більшості українських політичних партій і громадських організацій. Однак можливості для її втілення відкрила Перша світова війна. Розпад Російської та Австро-Угорської імперій сприяв появі нових держав. У січні 1918 р. незалежність проголосила Українська Народна Республіка, а в листопаді 1918-го постала незалежна Західно-Українська Народна Республіка. Лідери останньої ініціювали об’єднання. Західноукраїнська делегація розпочала переговори з гетьманом Павлом Скоропадським, а згодом продовжила з Директорією УНР. А 1 грудня 1918 р. представники обох урядів у пасажирському вагоні на станції Фастів підписали “передвступний договір”. У ньому зобов’язалися найближчим часом довершити злуку УНР і ЗУНР “в одну державну одиницю”.

22 січня 1919-го на Софійській площі в Києві відбулося офіційне проголошення Акта Злуки. Наступного дня Всеукраїнський Трудовий Конгрес офіційно затвердив об’єднання західно- та східноукраїнських земель в одній державі.

Урочистості почалися промовою голови делегації ЗУНР Лева Бачинського, потім Лонгин Цегельський зачитав вірчу Грамоту УНРади і Ради державних секретарів ЗУНР до Директорії.

У зачитаному на зборах “Універсалі соборності”, зокрема, відзначалося: “Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України – Західноукраїнська Народна Республіка (Галичина, Буковина, Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка”. Після цього Лев Бачинський вручив грамоту Голові Директорії Володимирові Винниченку. Прийнявши її, він привітав делегацію західних українців короткою промовою, в якій підкреслив історичне значення Акта Злуки. Наступного дня, 23 січня 1919 року, в приміщенні київського Оперного театру (сучасна Національна опера України) Трудовий Конгрес України обговорив згадані документи і схвалив їх. Ратифікувавши таким чином Універсал Директорії, Конгрес надав йому законного юридичного характеру. Президента УНРади Євгена Петрушевича незабаром обрали до складу Директорії. ЗУНР після об’єднання з УНР змінила назву на Західна область Української Народної Республіки (ЗО УНР). Розпочалася активна співпраця між обома державними утвореннями в економічній, військовій та культурних сферах.

Ідея соборності охопила українців у найвіддаленіших куточках їх проживання. Відголоском історичного руху до Злуки на Закарпатті стали Всенародні збори у Хусті 21 січня 1919 року, які постановили об’єднати Карпатську Україну з Українською Народною Республікою зі столицею в Києві. В умовах перманентної боротьби за свободу і незалежність надзвичайно багато важило братерство по зброї східних та західних українців. Ще від початку 1918 року однією з найбоєздатніших військових формацій УНР стали Січові стрільці, основою яких були галичани та буковинці. Зі свого боку, східноукраїнські командувачі Михайло Омелянович-Павленко й Олександр Греків очолювали Галицьку армію.

Апогеєм співпраці та консолідації зусиль став спільний похід українських армій на Київ у серпні 1919 року. Однак через низку причин об’єднання УНР і ЗУНР в одну державу не було доведене до завершення. Продовжували існувати два окремі уряди, дві армії. Республіки фактично перебували у конфедеративних відносинах. Відмінні геополітичні інтереси та цілі, зрештою, призвели до розвалу соборного фронту Української революції пізньої осені 1919 року. Утім, Акт Злуки став символом і легендою для наступних поколінь борців за Україну.

Після проголошення об’єднання УНР і ЗУНР 22 січня 1919 року ідея цілісності української нації в українській політичній думці вже ніколи не ставилася під сумнів. Упродовж багатьох десятиліть Акт залишався символом віри, ідейним імперативом боротьби за незалежну, соборну державу.

За часів радянського тоталітарного режиму проголошення незалежності УНР і День Соборності не відзначалися. Зі встановленням радянської влади всі українські свята були витіснені з суспільного дискурсу. Пам’ять про об’єднання УНР і ЗУНР зберігали мешканці Західної України й українська політична еміграція в країнах Західної Європи й Америки. 22 січня там урочисто відзначали свято незалежності та соборності Української держави.

Перше в Україні по справжньому масштабне відзначення свята Соборності відбулося 22 січня 1939 року в місті Хусті. Таким чином закарпатці нагадали про волю українців, висловлену на з’їзді Всенародних зборів у Хусті 21 січня 1919 року про приєднання Закарпаття до Української Народної Республіки зі столицею в Києві. Це була не просто маніфестація, а найбільша за 20 років перебування краю у складі Чехословаччини демонстрація українців. Понад 30 тисяч осіб з’їхались до столиці Карпатської України.

У 71-у річницю Акта Злуки (22 січня 1990 року) в Україні відбулася одна з найбільших у Центрально-Східній Європі масових акцій – “живий ланцюг” як символ єдності східних і західних земель України. Понад мільйон людей, узявшись за руки, створили безперервний ланцюг від Івано-Франківська через Львів до Києва. Акція засвідчила, що українці подолали страх перед комуністичною партією і готові протистояти тоталітарному режиму. 31 рік тому ця подія стала провісником падіння СРСР і відновлення незалежної України.

Читай у Google News!