З якими викликами може зіштовхнутись Україна внаслідок пандемії?

FacebookFacebook MessengerTwitterLinkedInTelegramPinterestPocket
З якими викликами може зіштовхнутись Україна внаслідок пандемії? 1

Вже очевидно, що виклики, принесені коронавірусом, сягають далеко за межі сфери охорони здоров’я. Пандемія завдавала удару по світовій економіці, внесла серйозні корективи в ціни на нафту, спровокувала зростання безробіття, а в деяких державах вже позначилась на соціальній і навіть криміногенній ситуації, пише аналітик Центру дослідження безпекового середовища “Прометей” Павло Подобєд.

Україні ще належить пройти серйозні випробовування, адже держава стоїть перед екзистенційними викликами: фізичне виживання мільйонів громадян, уникнення дефолту і стрімкого збідніння населення та вже згаданого радикального погіршення криміногенної ситуації. Однак, до цього переліку додається ще один виклик, який нікуди не зник – Росія та її збройна агресія проти України. Хоча президент Зеленський поділився своїми планами – завершити російсько-українську війну ще до кінця своєї каденції, – як він збирається це зробити абсолютно неясно.

Очевидно, що ні в Офісі Президента України, ні в уряді, ні в парламенті всерйоз не замислюються над тим, що може статися з Російською Федерацією у 2020-2021 рр., які це наслідки матиме для України і чи здатна наша держава пом’якшити ці наслідки для себе? Отже, з якими викликами може зіштовхнутись Україна? Чому заховатися від цих викликів не вийде? Точніше так: чому спроба зробити вигляд, що «нас це не обходить – бо і своїх проблем багато» може обернутися серйозними проблемами для України та українців?

Для російської економіки склалась вкрай несприятлива ситуація на світових ринках нафти. Президент Центру глобалістики “Стратегія ХХІ” Михайло Гончар пов’язує падіння цін з тим, що домовленість про скорочення видобутку нафти, якої 10 квітня досягли у форматі ОПЕК+ Саудівська Аравія та Росія, заздалегідь була недостатньою для зменшення надлишку нафти у світі. OПЕК тоді називала цифру у 14,7 млн барелів надлишкової нафти, Міжнародне енергетичне агентство – 25 млн. Домовленість стосувалася 14,7 млн барелів на день, але ми вже бачимо, що коли вона почне діяти 1 травня, то не матиме ефекту.

Уряд Росії не може погодити скорочення видобутку нафти з російськими нафтокомпаніями. Зайвої нафти вже 30 млн барелів, і треба врахувати фактор економічного спаду через карантинні обмеження. Але якщо домовленості щодо 14,7 млн не виконуються, то важко собі уявити, що домовленості про скорочення на 30 млн барелів будуть успішними. Гончар зазначає, що на відміну від сланцевого нафтовидобутку в США, де свердловину можна законсервувати, в Росії це не вийде. Там свердловина або працює, або якщо її вирішили заглушити – відновлення буде економічно недоцільним, нерентабельним.

Росії складно зберегти свою частку на ринку. Її нафта менше конкурентна, ніж саудівська, яка до того ж більш якісна щодо вмісту легких фракцій, які використовуються при виробництві бензину. Ця ситуація може підштовхнути Москву і Тегеран до спільних дій проти Саудівської Аравії, і навіть проти Азербайджану та Казахстану, що становлять конкуренцію на нафтовому ринку у той час, як російських бюджет потерпає від втрати нафтодоларів.

Ціна на нафту – це не просто теоретизування про світову економіку і можливе загострення між Москвою та іншими нафтовими гравцями. Це вагомий чинник внутрішньополітичної ситуації всередині федерації. Доходи від продажу нафти – основне джерело валютних надходжень до бюджету Росії. У бюджеті РФ на 2020 рік мінімальна дохідна вартість Urals закладена на рівні 42,4 долари за бочку. Міністр економіки РФ Антон Силуанов заявив, що внаслідок низьких цін Росія за підсумками нинішнього року втратить до 40 млрд доларів. Тільки в березні збитки склали майже 300 млн, які покрили коштом Фонду національного добробуту (ФНД). На рахунках ФНД станом на початок березня зберігалися 150,1 млрд доларів. У Мінфіні РФ стверджують, що цієї суми вистачить на 6-10 років компенсації недоотриманих надходжень від низьких «нафтових» цін. Утім, ці розрахунки були зроблені за три тижні до того, як економіку країни паралізував COVІD-19.

Які ж корективи у ці розрахунку може внести світова пандемія коронавірусу? Відбувається динамічне погіршення епідеміологічної ситуації та суттєве послаблення федерального контролю над ситуацією в регіонах. Для утримання стабільної внутрішньополітичної ситуації Москва мусить не припиняти фінансування федеральних соціальних програм, зокрема не врізати дотацій з федерального бюджету регіонам. Це буде вельми непросто, адже в Російській Федерації кількість регіонів, що одержують так звану дотацію на вирівнювання (основний різновид фінансової підтримки) суттєво перевищує тих, хто наповнює бюджет держави.

Крім того, Москва вже змушена переглядати свою міграційну політику – тимчасово скасована оплата патенту для трудових мігрантів, а це, за оцінками The Jamestown Foundation, від 7 до 8 млн осіб, переважно з республік Центральної Азії. Звісно, що це лише тимчасовий захід, який не вирішить головної проблеми з трудовими мігрантами – їхнього утримання в умовах кризи на ринку праці. Мільйони громадян Узбекистану, Таджикистану і Киргизстану не кинулись на вокзали за квитками, адже знають, що ситуація вдома, в кращому разі, непроста, а ставати додаткових фінансовим тягарем для сімей, заради яких вони виїхали на заробітки до Росії, заробітчани не бажають. Мільйони мігрантів потребуватимуть бюджетних витрат. Спроба заплющити очі на їхні потреби може призвести до непередбачуваних наслідків, адже люди потребують їжі та даху над головою незалежно від планів уряду. Отже, доведеться знову «запускати руку» у ФНД. Уряд буде змушений економити та скорочувати федеральні видатки. Паралельно буде відбуватися тиск на суб’єктів-донорів, які, як наприклад Татарстан, самі опинились у незавидному становищі. До чого це призведе?

Нещодавні події у Владикавказі дають багатий матеріал для моделювання. Популярний у Північній Осетії оперний співак Вадим Челдієв закликав співвітчизників саботувати карантинні обмеження через “надуману загрозу коронавірусу”. Пізно ввечері 17 квітня поліція заарештувала Вадима Челдієва у нього вдома в Санкт-Петербурзі та звинуватила його згідно з новим законом щодо поширення «фейкових нових» про COVID-19. Але попри арешт, прихильники Челдієва у Владикавказі, його рідному місті, прислухалися до закликів та вийшли на головну площу міста 20 квітня. Окрім звільнення Челдієва, натовп із 2 тисяч людей вимагав скасування правил самоізоляції та відставки губернатора регіону Вячеслава Бітарова. Цього разу все завершилось щасливо для Москви та місцевої влади. Попри незначні сутички з поліцією, силовики змогли розігнати мітингарів.

Проте, навіть найбільш лояльні до влади російські політичні оглядачі визнають, що виступ у Владикавказі – це лише перший дзвоник. Справа в тому, що російські республіки Північного Кавказу особливо вразливі у ситуації, що склалась. Добробут місцевого населення залежить від федеральних грошових вливань, з чим зараз непросто, та від сфери обслуговування, у якій працює більшість працевлаштованого населення. На Північному Кавказі немає індустріальних гігантів чи потужних бюджетоутворюючих підприємств, які могли б забезпечити своїх співробітників певним соціальним пакетом в умовах карантину. Отже, продовження карантину неодмінно ставить питання про нові виступи. Тут виникає ще одна проблема – утримання російськими силовиками ситуації під контролем. Демографічна картина у цьому регіоні докорінно відрізняється від решти Росії. Тут висока народжуваність, а як наслідок – вагома частка молодого населення, що робить масові виступи дуже небезпечними. Накладається і пасіонарність та запальний характер народів Північного Кавказу. Все ж масові виступи інгушів, черкесів, аварців або кумиків, не кажучи вже про чеченців, відрізнятимуться від мітингів ульяновських пенсіонерів чи підприємців Єкатеринбурга. Якщо масово бунтує Владикавказ, чи навіть, Владикавказ одночасно із Магасом, – цю проблему можна вирішити місцевими силами поліції та Росгвардії, плюс перекиданням підкріплення, скажімо, з Чечні. Однак, як буде розвиватись ситуація у випадку одночасних бунтів в Північній Осетії, Інгушетії, Чечні, Дагестані, Кабардино-Балкарії, Карачаєво-Черкесії, Адигеї? А якщо виступи відбуватимуться і в інших регіонах, наприклад в Ідель-Уралі? Чи буде кого перекидати? Як виглядатиме взаємодія, скажімо, між Золотовим і його Росгвардією з одного боку, і мером Москви з іншого? Чи буде перший виконувати доручення останнього, у чому вже зараз вголос сумніваються російські політичні оглядачі?

Сценарії розвитку ситуації в РФ можуть бути різними, і сьогодні їх змоделювати досить складно. Центр «Прометей» окреслив головні і найбільш ймовірні:

А) Послаблення федеральної влади. Посилення ролі регіонів. Зростання впливу місцевих політичних акторів: регіональних еліт, громадських рухів, активізація регіоналістських та націоналістичних течій, посилення «голосу вулиці». Послаблення Росії на міжнародній арені, зосередження на внутрішньополітичних та соціальних проблемах. Ймовірно, що в окремих регіонах досить скоро складеться ситуація, коли регіональне керівництво буде змушене рахуватися із вуличними протестами більше, ніж з федеральним центром.

Б) Масові заворушення та бунти у зв’язку із загостренням соціально-економічної ситуації в РФ. Втрата контролю над цілими регіонами. Поява альтернативних центрів влади як на федеральному рівні, так і на місцях. Розкоординація силового блоку. Можливий парад суверенітетів. Цей сценарій може супроводжуватись силовим протистоянням як всередині суб’єктів федерації (наприклад, боротьба націоналістів та салафітів в окремих республіках Північного Кавказу), так і між суб’єктами і федеральним центром, і навіть суб’єктів між собою.

В) Перехід Москви до агресивної зовнішньої політики з метою покращення власних економічних та політичних позицій. Наприклад, розв’язання нової гібридної війни проти Саудівської Аравії (у союзі з Іраном, чия нафтовидобувна галузь і так давно в нокдауні через західні санкції), різні форми агресії (з ймовірним застосуванням військово-політичних інструментів, а не лише дипломатичного тиску) проти Азербайджану та Казахстану. Ці кроки мають послабити нафтовидобувних конкурентів, сприяти зростанню ціни на нафту, а відтак поліпшенню економічної ситуації в РФ.

Г) Раптова нормалізація епідеміологічної ситуації. Швидке відновлення контролю федерального центру над регіонами. Приборкання тих сил, які продемонстрували нелояльність до Путіна в період кризи, перекладання відповідальності за провали і прорахунки на виконавців.

Ґ) Заміна Путіна в результаті втрати контролю над ситуацією: усунення оточенням, або добровільний відхід (наприклад, за станом здоров’я).

Будь-який із цих сценаріїв не виключає цілої низки змінних, які можуть вплинути на ситуацію, наприклад, втручання США, які забажають зберегти Російську Федерацію як чинник стабільності в Євразії, чинник стримування КНР. Вашингтону може здатися, що краще «поставити Росію на штучну вентиляцію легень», навіть за власний кошт, ніж влазити у нові військові конфлікти з метою запобігання «нової Сирії».

Також нікуди не зникає можливість активізації Москви в російсько-українській війні: від організації масштабних екологічних та техногенних катастроф, до підбурення та фінансування антиурядових виступів, організації терактів та диверсій в українському тилу.

Отже, над чим вже зараз слід замислитись керівництву України?

  1. Як слід діяти у кожному із описаних сценаріїв?
  2. Потрібно підготувати операційні плани для кожного із сценаріїв: у випадку А – роби Б.
  3. Визначитись із лінією поведінки в разі появи нових, паралельних офіційним, центрів влади. Як реагуватиме Україна на спроби цих нових центрів влади налагодити контакти із Києвом?
  4. Як буде діяти Україна у випадку активізації відцентрових рухів в РФ, автономізації чи навіть проголошення незалежності окремими регіонами?
  5. Слід підготуватись до можливих заворушень і навіть збройних зіткнень у європейській частині РФ (включно з Північним Кавказом), а як наслідок – гуманітарної кризи і появи великих потоків біженців.

Ситуація може розвиватись дуже динамічно та переходити від сценарію до сценарію. Наприклад, активізація відцентрових рухів, що може завершитись раптовою нормалізацією епідеміологічної ситуації, зміною ситуації на ринку енергоносіїв (зокрема у зв’язку із зростанням споживання і відновленням попиту), а відтак – до відновленням позицій федерального центру. Такий розвиток подій може призвести до напливу в Україну політичних емігрантів: як російських опозиціонерів, так і представників національних та регіоналістських рухів. Як в цій ситуації діятиме Україна? Якою буде наша політика щодо політичних емігрантів, зокрема до їх цілком різних, ймовірно ворогуючих між собою груп?

Безумовно, чинна українська влада може обрати найзручнішу для себе позицію: «Якось воно буде, бо ніколи ще так не було, щоб якось воно не було». Саме такий сценарій є найгіршим для України: стати під балконом аварійної висотки і спостерігати за його падінням ніби з позиції віддаленого глядача. Адже, «маємо право на помилку»?

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

FacebookFacebook MessengerTwitterLinkedInTelegramPinterestPocket