росія це релікт одного з п’яти фашистсько-нацистських режимів – Чорновіл

Read in Google News!

Для багатьох виникає питання: як могло так статися, що в 21 столітті раптом у світі, більше того, на території Європи, зміг раптом реінкарнуватися абсолютно класичний нацизм гітлерівського зразка. А насправді, вся річ у тому, що він ніколи й нікуди не зникав. Він зароджувався й викристалізовувався приблизно в той самий час, що й інші нацистські та фашистські режими, але не просто пережив другу світову, але й прибрав собі фальшивий образ “переможця фашизму”, надовго приховавши від легковірних демократів свою роль у всіх страшних злочинах, починаючи від розпалювання Другої світової війни, пише політолог Тарас Чорновіл.

Давайте трошки розкладемо все по поличках. Європа й світ після першої світової були далеко не зразком демократичних цінностей та комфортного середовища для людини. Але в частині країн превалювали традиційні цінності. Десь вони вели до демократичного розвитку, десь консервували звичний тоталітаризм. І на фоні повоєнного лихоліття та серії вдалих і провалених революцій лише в кількох країнах розвинулися особливо людиноненависницькі течії, побудовані на расизмі, ксенофобії, антисемітизмі, соціальних чистках, концтаборах, геноциді та інших диких методах утвердження окремих національних чи класових груп. Усі ці режими дуже швидко почали розвивати й плекати в своєму населенні не лише образ внутрішніх ворогів, але й зовнішніх та мету територіальних експансій, захоплення територій, визволення невідомо ким (мабуть самими собою) “поневолених” народів тощо.

Так сформувався умовний блок фашистських держав, які доволі активно шукали між собою порозуміння у спільному прагненні захопити весь світ. Основними в цій групі були, найперше, два нацистські (націонал-соціалістичні) режими: гітлерівська Німеччина та більшовистська московія. Німеччина спершу навіть значно пристойніше виглядала – усе ж, досвід тоталітаризму в ній вимірювався десятиліттям, а не багатьма століттями, як у Москви. Також у німецькому рейху хоч трохи прагнули побудувати якусь соціальну державу для свого народу, на відміну від голодного барачного соціалізму в більшовиків. Але з часом повністю зрівнялися. Ще дві великі держави обрали праву ідеології фашизму, який відрізнявся від нацизму Німеччини та московії хіба меншою жорстокістю та опертям на приватну власність й ініціативу. Це Італія Муссоліні та Іспанія Франко. П’ятою стала Японія, яку до якогось типу прив’язати трудно, тому для неї й вигадали термін “мілітаристська”.

Ці країни були просто приречені почати велику війну через свої прагнення територіальної експансії. Далі їхня доля розвинулася дуже по різному. Наймудріше повівся Франко. Він зберігся в історії, як жорсткий диктатор у своїй країні, але й рятівник Іспанії від ще жахливішої червоної більшовистської чуми. У завоюваннях чужих земель активної участі не брав. Тож зміг пережити Другу світову, правити країною до самої смерті та відіграти доволі позитивну роль для майбутнього європейського розвитку Іспанії, яка сьогодні звичайна демократична держава Європи. Італія та Японія війну програли, але виграли в подальшому своєму історичному розвитку. Сьогодні це дві розвинуті й демократичні країни. Бо треба розуміти, що коли терористичний фашистський (нацистський, рашистський) режим програє зовнішню війну, головним бенефіціаром такої поразки стає народ колишнього агресора.

Із Німеччиною та московією все виявилося доволі схоже. Вони так само шукали порозуміння між собою та з трьома іншими тоталітарними режимами, знаходили його, підписували угоди та пробували спільно ділити світ (за винятком СРСР та Іспанії, між якими стосунки не склалися відразу). Найдальше в цих домовленостях зайшли саме сталін з гітлером – вони не лише домовилися, але й реально приступили до поділу Європи. Що, забули вітання від сталіна гітлеру з захопленням Парижу або те, що Роттердам та інші міста Європи знищували німецькі літаки, запрвлені совєтським пальним? Я вже мовчу про поділ Польщі й Балтії. І шанси на переростання потрійного фашистського союзу в четвірний були дуже високі. Якби не взаємна недовіра. Зараз уже знаємо, що сталін виношував плани нападу на Німеччину, а гітлер, маючи кращу розвідку, просто випередив його. Ви не задумувалися, чому по війні зникла й ніде не появилася нота німецького уряду до СРСР з аргументацією та оголошенням війни (війна таки була наперед оголошена, хоча й з мізерним люфтом часу)? Там за деякими свідченнями американських слідчих з Нюрнберзького процесу були детальні докази того, як та коли СРСР готувався напасти на Німеччину.

Але тільки ця недовіра та німецький удар на випередження раптово одного із натхненників Другої світової та друга й соратника гітлера сталіна зробили не великим агресором, а жертвою нападу й учасником антигітлерівської коаліції, а в подальшому й переможцем нацизму. Якби все відбулося в протилежний спосіб, особливо ж до нападу на Польщу, то цілком могла виникнути й протилежна, антисталінська коаліція з Німеччиною, Британією та ще рядом країн, а ленд-ліз ішов би до жертви московського віроломства – Берліну. Тоді історія кілька разів проходила свою точку біфуркації. Тільки волею випадку СРСР став не співучасником страшного воєнного віроломства, а майже членом пристойного товариства.

А реально, відмінності між двома агресорами практично не було. Хоча на московії все було навіть гірше й жорстокіше. Однак, ленд-ліз, підтримка, другий фронт у тій війні були спрямовані не проти СРСР, а проти Німеччини. І, як учасник перемоги над гітлерівською Німеччиною, сталін отримав право на переподіл світу, не кажучи вже про сам факт збереження на європейському континенті класичного нацистського режиму, який не лише творив незліченні злочини на власній території, але й у країнах, які отримав, як бонус після перемоги над гітлером. А ще СРСР нарощував свої загарбницькі наміри, підтримував усі терористичні режими, проводив політику збройної експансії в державах третього світу. Але ні в кого чомусь язик не піднявся назвати це відродженням, зміцненням та зростанням агресивності нацизму. Бо як же переможець нацизму міг би стати сам нацистом? Може, а головне, цей режим ніколи й не переставав бути нацистським.

І щоб щось нарешті прояснилося, треба було, щоб у москві на троні воцарилася істота, яка аж до найменших формальних, зовнішніх та навіть портретних деталей нагадувала реінкарнованого гітлера. Але й цього було мало. Треба було, щоб це створіння понад 20 років творило злочини, співмірні з гітлерівськими періоду до 1939 року, а потім раптом переступило через своє 1 вересня 1939-го. Адже путлєру прощали все. І підтримку терористичних організацій, і окупацію Грузії, й початок війни проти України в 2014-му. Пробачили б і вторгнення в 2022-му, якби не зрозуміли, що, як і в гітлера після захоплення Польщі, так і в путлєра після України вже не буде гальм, а війна швидко переміститься до Центральної й Західної Європи. Зрозуміли, що це вже їхнє нове “1 вересня”.

Отже, в підсумку, раша не стала раптово нацистською державою, а пуйло не реінкарнувався з колишнього гітлера. Це просто збережений релікт одного з п’яти фашистсько-нацистських режимів, які сформувалися в 1930-их роках. Волею випадку цей режим став не відповідачем, а переможцем у Другій світовій. І він існував саме в такому образі дещо обмеженого в своїх можливостях третього рейху аж до часів пришестя путлєра, який вирішив “ісправіть істарічєскую нєсправєдлівасть” і почати звичну справу всіх фашистів, нацистів, рашистів – захоплювати чужі землі та влаштовувати на них терор і геноцид.

Читай у Google News!