Більшість ювілейних дат минають нині майже непоміченими, що під час війни є цілком логічним. Але на одну з них спробую звернути вашу увагу, оскільки ця дата багато про що свідчить, пише музикознавець та громадська діячка Леся Олійник.
Рівно 350 років тому в царині музичної культури Європи сталася подія, без перебільшення майже революційна. У 1675 році у Вільно вийшов друком теоретичний фоліант «Мусікійська граматика», яку створив український композитор, регент, педагог і музичний теоретик Микола Дилецький – нині безцінна пам‘ятка українського бароко.
Це було перше у Східній Європі дослідження, що узагальнювало професійні знання європейської музичної культури – знання, які передавались до цього від їх носіїв лише в усній формі. Уявіть собі значення теоретичного посібника для співаків, регентів, композиторів, що пояснював їм нову на той час лінійну нотну систему, викладав основи теорії композиції, техніки церковного співу, правила естетики та риторики!
Вже тільки це надавало праці Дилецького великої ваги. Проте, чи не найважливіше її значення в тому, що «великий києвлянин», як називали Дилецького, явив світу унікальну ознаку українського бароко – партесний спів, що змінив багатовікову традицію одноголосої мелодії (монодії) на спів 4, 12, 24,, а інколи 48 голосів.
Тим самим ще 350 років тому Микола Дилецький інкрустував українську барокову музику в партитуру європейського бароко. Абсолютно справедливо його вважають одним із творців школи мистецтва співу європейського напряму. До речі, професійну освіту Дилецький отримував у Вільно в українських (!) музикантів Миколи Зарецького та Мартина Мальчевського.
Ще одна знакова риса опусу Миколи Дилецького: – трактат написаний українською книжною мовою. Цікава деталь: свою «Граматику» Дилецький адресував, насамперед, співакам знаменитої Петербурзької співочої капели, що складалась у своїй більшості з українців. Наведу авторську цитату з його книги: «Не упирайся як коза і не встидайся учиться… бо «вперта коза вовку пожива».
А тепер увага! В росії трактат Миколи Дилецького датується 1677 роком, виданим у Смоленську російською мовою під назвою «Грамматика музыкальна».Відтак наступні видання вийшли в Москві (1679) та С-Петербурзі (1723) і теж без згадки про оригінал 1675 року. Відтоді «Мусікійська граматика» Миколи Дилецького залишається артефактом «великой русской культуры».
Цікава подальша доля праці Миколи Дилецького та його музичних шедеврів. Але це окрема тема. Ось на таку історичну дату хотіла звернути вашу увагу.
