ІМПЕРІЯ ПРОТИ БІЗНЕСУ. Книжки, як відомо, по виході в світ живуть своїм життям і реактуалізуються теж “самі собою”, незалежно од волі автора, пише українська письменниця Оксана Забужко.
Вчора на подіумі Kyiv International Economic Forum, відповідаючи на питання Наталі Ємченко про витоки нашого комплексу меншовартости (авжеж, це взірцевий колоніальний конструкт, але як же цупко сконструйований!), я покликалась на свою “Як рубали вишневий сад”, – а нині пошта принесла на цю книжечку свіжий (минулотижневий) відгук (див. у коменті): знак, що тема таки “в повітрі”… Шкода, що нам з пані Наталею вчора не вистачило часу, і важливенне питання ролі великого бізнесу в постанні модерної України ми зачепили щойно наприкінці, одним реченням, – залишивши геть неомовленим, та навіть і не означеним презахопливий, і о Боже, який же палючо-актуальний “підсюжет” – війну імперії (ще тої, миколаївської!) з українським бізнесом в Україні.
Що за 120 літ перед розстріляним російською ракетою Вадатурським і багатьма іншими жертвами з “покосу” нинішньої війни був – скинутий під поїзд Алчевський, якого ще й ославили самогубцею, і взагалі велика “битва за Донбас” наших харківців із Петербургом, в якій сили були завідомо нерівні, і тому через 100+ років нащадки тодішніх прийшлих убивць можуть волати своє “Харьковрускійґорад”, – з цим усім ми також іще по-справжньому не почали розбиратися, мені траплялась тільки одна коротенька праця про цей розділ нашої “тристалітньої війни”, до того ж від історика права, тобто досить спеціалізована – В.Є.КИРИЧЕНКО. УРЯДОВИЙ КОНТРОЛЬ НАД АКЦІОНЕРНИМИ ІПОТЕЧНИМИ БАНКАМИ ПІСЛЯ РЕВОЛЮЦІЇ 1905-1907 РР. (кому цікаво, погугліть, вона є в інтернеті, попри академічний виклад, історія там абсолютно детективна і прекрасно доповнює ту “політику Емського указу”, про яку ми говорили вчора…)
Винні ми, винні перед усіма ними, хто будував нам модерну Україну – Чикаленками й Алчевськими, Скадовськими й Терещенками, чий етос і логос витіснили нам “отжиматєлі” до такої міри, що такий Тигипко-“дєржитєсь-мужикі-єщо-два-мєсяца-і-ми-в-россії” може знаходити собі на 11-му році підтриманої ним війни – не прокурорів з обвинуваченням у держзраді, а публічних адвокатів з криком “не чіпайте бізнесмена!”: це якраз із традицій тої країни, де, як писав їхній-таки В. Розанов, “вся собственность состоит из выпросил – украл – подарили” (с), і тому й розуміння бізнесу цілком перевернуто з ніг на голову, – і нема в нас іншого способу поставити його тепер на ноги, ніж звернувшись до власних традицій – витягнувши наших Алчевських з-під імперського поїзда…
Оце те, що я хотіла б додати до свого вчорашнього інтерв’ю на сцені.
