Щоб зрозуміти, що відбувається, варто подивитись на ретроспективу і перспективу – хоча б кількох тижнів. І осягнути всю картину. Бо обшуки і підозра Віталію Шабуніну – подія з того ж ряду, що і «мобілізація» Богдана Буткевича. Про це пише народний депутат з фракції “Європейська Солідарність” Ростислав Павленко.
І демонстративна, внаглу, під барабани телеграм-помийок і бадьорі коментарі піар-обслуги, відмова виконати закон щодо призначення керівника БЕБ. І наїзди на бізнес, із пошуком абсурдних «фіскальних ухилень», а то і «державної зради». І обшуки в родичів нардепа «ЄС» Ніни Южаніної. І обшуки та вилучення телефона дипломата Костянтина Єлісєєва. І топтання по правах місцевих громад – від Рівного до Чернігова, від Сум до Києва. І, зрештою, «санкції» проти Петра Порошенка – в купі з понад сотнею «справ».
Це лише те, що на поверхні. У заголовках новин. У звітах європейських органів і Меморандумі комісара з прав людини Ради Європи. Все це – прояви одного явища. Антимайдан тестує межі.Після Революції гідності стало якось неприйнятно топтати Конституцію і закон, зневажати думку союзників, плювати на думку громадськості – яка не зманіпульована владною пропагандою. Мимохіть навіть після 2019 можновладці мусили бачити якісь межі. Роздратування цим фактом – у кожному рядку телеграм-помийки нині покійного Портнова. Але також – і у фразі Зеленського зразка весни-2020: «Я був готовий вішати, і це було б швидше, але ми ж обрали демократію».
Тепер, схоже, на Банковій окрилення від безкарності. На тлі страху за власне майбутнє. Дуже небезпечне поєднання.
Відстороненим розумом тут можна було б виводити висновки:
- що дозволяти монополію на владу не можна;
- що порушників закону з силових структур треба карати, бо непокаране зло вертається і мститься за ті хвилини страху, що пережило при зміні влади після Майдану;
- що запобіжників проти сваволі має бути ще більше.
Але до всього цього Україна ще має дожити. Спроба з неї диктатуру ці шанси зменшує – бо в протистоянні диктатур важливо лише, скільки у тебе багнетів і грошей.
Однак на Банковій увірували, що можна інакше. Що все зійде з рук – бо «ніхто не захоче сваритися з владою України під час війни».
Такий стан їм дуже вигідний. Тож, вони кинули виклик усім:
- політичним опонентам – показують, що зможуть розправлятися з ким завгодно, доки інші сподіватимуться, що пронесе;
- громадянському суспільству – проводячи знакові зачистки і демонструючи, що хвалена громадянська солідарність українців стала породнім звуком;
- журналістам – цинічно апелюючи до мобілізаційного законодавства, яке самі не раз порушували;
- підприємцям – показуючи, що «тилові силовики» є найефективнішими рейдерами;
- зрештою, партнерам – ховаючись за «а спробуйте нам грошей не дати, будете посіпаками путіна».
З цього зашморгу доведеться вириватися лише разом. Бо країна мрій Банкової – непридатна для життя українців. Незгодним уже пропонувалося емігрувати – але українці знаходили інші варіанти вирішити подібні проблеми. Схоже, всім незгодним із запровадженням диктатури знову кидають виклик.
