Всього 11 років – і вже в стрічці почали випливати “псевдоспогади” від сучасників-і-свідків із зворотами на кшталт “удар прийшов несподівано” (мовляв, ще зранку 18.02.2014 все було чудово, ніхто не підозрював лихого), пише українська письменниця Оксана Забужко.
“Несподівано” – так можна сказати про “удар” 22 січня, коли було застрелено Нігояна й Жизневського, а згодом знайдено мертве тіло закатованого Вербицького: ось тоді місто справді було приголомшене до кількаденного шоку, – а терор, відловлювання й тортурування майданівців, стрілянина ґумовими кулями (що лишила каліками бозна-скільки народу) і нічні патрулювання городян на масивах перед атаками тітушок невгавали вже місяць, від самого “Вогнехреща”, на те й барикади збудовано, що щоніч чекали збройної “зачистки”, яка ж тут “несподіванка”, люди, що ви верзете?..
Орвел був геній – він показав, як можна маніпулювати колективною пам’яттю. Але він був упевнений, що індивідуальна пам’ять здатна опиратися тиску – що окремо взятий Вінстон Сміт здатен буде розрізнити, щО було з ним насправді, а в щО йому “навіяли” вірити, ніби так воно й було. Орвел був оптиміст. Щодалі, то очевидніше: Вінстону Сміту МОЖНА замінити його персональну пам’ять на цілком сторонню “флешку”: досить змусити його повірити в якийсь один, приємний для нього факт, – і решту його психіка поступово “перефарбує”-“піджене” під цей факт уже самотужки. І далі він буде боронити вже цю, виконану його підсвідомістю, ВЛАСНУ роботу, всіляко опираючись відновленню істини.
Щось у цьому є диявольське, коли вдуматись, – мутації свідомости, такий собі “рак ума”. Власне те, чому я все життя відрухово намагаюсь чинити спротив – і як людина, і як письменниця.